— Ти мене добре бачиш? — запитав він. Мовчати — небезпечно.
— Так.
— І який я, по-твоєму?
— Веселий. Теплий. Смачний… — вона облизалася. Немир відступив на крок.
— Я їсти хочу! — заявила дівчинка.
— Іди-но до батьків, хай нагодують!
— А ти хіба не голодний?
— А хоч би й голодний? Немає в мене нічого їстівного…
Він хотів обійти її. Доторкнувся до холодного плеча дівчиська — і раптом, несподівано для себе, здригнувся від огиди, вищирився та щосили відштовхнув її. Тварюка не втрималася на ногах. Гепнулась на пісок важкою рибиною. Скрикнула.
На її литці красувалося ясно-червоне садно. Об корч зачепилася.
— Пробач, я нехотячи! Тобі боляче?
— Нічого. Рибки не плачуть.
— І кров у них не тече?
— Чому? Тече інколи… Ну як хочеш. Залишайся голодним. Чи віддай мені одне своє бажання. А я братика покличу.
— Про що це ти, Рибко?
— А якщо тобі шкода віддавати бажання, то можеш сам його отоварити. Скажи: «хочу їжі-пиття-забав досхочу!» — і побачиш, що буде.
— А що буде?
— Побачиш! Ну скажи!
— Скажу — і перед нами розстелиться скатертина-самобранка?
— Ні, звичайно! — Дівчинка сміялася. — Це не-гі-генічно… Джини все роблять красиво. Наприклад, ми підемо гуляти в ліс і побачимо там ресторан. І ти виявишся сотим відвідувачем. Або першим. І тому тебе обслужать безкоштовно й дадуть усе, чого зажадаєш. І ще подарунки подарують.
— А скільки бажань у мене в запасі?
Дівчинка зрозуміла його:
— Ти можеш висловити три прохання. Тільки вони мають бути такими, щоб їх можна ре-лі-лізувати… Аврора нам пояснювала, що іноді їй не вистачає серурсу.
— Ресурсу?
— Ага-ага, ресурсу. Іноді просять такого! Ніхто не знає, як це зробити. А деякі втрачають совість і хочуть стати дуже важливими істотами: власниками знаменитих картин і замків, орлами з двома головами.
— Добре, Рибко. Тоді слухай моє перше бажання. Отут неподалік є розкішний готель «Біля трьох сосон». Я його власник!
— Хай діється воля достойного! — по-старечому завило дівчисько.
В її очах виникло рожеве світіння. Це було страшно: електричне розжарення на мертвій райдужній оболонці. А потім — сліпуче сяйво і спалах. Удар пострілу, тінь смерті, жахіття — як із двох стволів рвонуло вогнем упритул. Безпам’ятство…
— Уставай, пішли!
Немир звівся. Що з ним? З голодняка ослаб — чи щось гірше?