Але будь ти хоч прибульцем з-за горизонтів, хоч святим із вершин: якщо носиш роги та пахнеш козлом — неодмінно скинуть!
КАЗКА ПРО МЕРТВЯКА І РИБКУ
1
Є на півночі України, у лісовому краї, невелике і древнє містечко. Вважалося воно місцевою ягідно-грибною столицею. Майже відразу за містечком починався заповідник. Полювати тут не дозволяли, проте риболовля з ночівлею ніколи не заборонялася.
Вісімдесят шостий рік багато змінив у заповіднику. Не стало грибників, не стало й рибалок. Риба теж заразною виявилася, як і гриби-ягоди, як вода і повітря. Зате удесятеро додалося чудасій.
Різне говорили: мідноволосі мутантки на гілках сидять, лускатими хвостами помахують; небачені звірі залишають на узліссі сліди-вирви; космічні прибульці лісовими стежками блукають і, криво посміхаючись, чужі слова повторюють.
Рибалка — назовемо його, для визначеності, Немиром — розбив намет нагорі, при соснах, де комариська літали не хмарою, а окремими гвардійськими ескадрильями. До гострого духу деревної смоли й нагрітої хвої тут домішувався дурманний аромат трав та густий грибний запах. Обладнавши нічліг, Немир годину-другу просидів над вудками, чухаючись і дивлячись, як заходить сонце. Риба стиха насміхалася над рибалкою. Комарі дзижчали пісні, крутилися коло обличчя і хоробро, як камікадзе, кидалися на свіженинку. Не клювало, та й не могло клювати, бо сверблячка змушувала рибалку шукати рятунку в воді. Він кидався в річку, допливав до бистрини і стояв там, крутячи головою: комарики діставали усюди. Не клювало — проте на юшку й не треба багато.
Ніч під розсипом зірок, зовсім поруч із боязкими козулями, які так люблять вечірні казки, з велетенським рогатим лосем, який зазирнув до Немира на вогник, виявилася скороминущою. Махнула вона чорним крилом — і полетіла за ліс. Спалахнув досвіток, устав над річкою сяйливий туман, настав час, коли вранці добре клює риба, час рожевих істот, народжених водою.
Немирові довелося заплющити очі. Ніхто ж не підкаже, що чи хто хлюпається там, у тумані. Поглянеш ненароком — осліпнеш. Можна не дивлячись угадати неспівмірність у тонкій дівочій фігурці. Чи то баба там з худим тілом школярки, чи то почвара з пропорціями кінодіви, спробуй угадати. Дивні створіння водяться в цій ріці.
Лісовик би їх трафив, всю рибу розполохають!
Ох ти ж і рибина! Поводити її, поводити… Акула! Кит на гачку! Зараз ми тебе, обережненько… все одно я тебе витягну, чудовиську! — шепотів він.
Наврочив! Сказав — і змахнув руками, втративши рівновагу. Встояв, але саме тої ж миті рибі забаглося кинутися навтьоки. Вудка стрілою пішла під воду.
Гаразд, рибко. Пливи собі, живи. Дякуй за мою незграбність.
Аж раптом просто перед ним — ні сховатися, ані ока відвести — зринуло одне з рожевих створінь. Вийшло на берег. Наблизилося. Роздивляється.
— Ти хто? — запитав Немир, намагаючись триматися просто, природно і доброзичливо. Саме так тримаються зарослі мужики, вбрані в труси і штормівку, коли в безлюдному ведмежому куті до них виходять із прибережного виру мокрі, вимазані мулом дівчатка. І дивляться, немовби упізнають.
— Місцева я!
— Це тебе так звати? — вона не зрозуміла. — Питаю: зовуть тебе як?
— Зовуть мене? А хто?
— Тато і мама! — Немир зітхнув: ага, чекай на відповідь… Не хотів би я з тим татом уночі зустрітися, подумав він.
— Тато і мама зовуть мене Рибкою! — повідомила дівчинка.
— Як же тебе занесло в цю глушину, Рибко?
— Я купалася.
— Бачу. А чому голенька?
— А я не голенька!
Вона руками по тілу провела, наче затулитися хотіла. І тут Немир побачив: на дівчинці був купальник. Тонкий, майже прозорий. Ввижається чи ні? розгублено подумав він. — А раптом вона і справді людська дитина?
— Одіж моя на острові. Недалечко. Хіба не можна?.. Тут же немає нікого.
— Ну а я? А якщо я людожер? Чи бандит. Не маленька ж ти, все-таки!.. — він зняв штормівку. — Одягнися, Рибко. Тут прохолодно, застудишся. Твої батьки залишилися на острові?
— Не скажу. А якщо ти людожер?
— Одягнися, кажу! Ось так. А якщо й людожер — то що ж тепер? Тоді втікай. А я буду страшно скреготати зубами і верещати: повернися, мій сніданку!
Вона залилася сміхом. Якась пташинка озвалася з неба. Втрапила в тон. Сміх чомусь заспокоїв Немира, й він одважився подивитися дівчинці в очі. Зазирнув, відсахнувся. Зіниць не було. Нечисть. Річковий фантом. Райдужні оболонки очей, залиті тушшю.