Якщо на землі є пекло…: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Треба ж наглядати за тими доходягами, — засумнівався інший.

— Та заженемо їх у барак — нехай дотлівають. На дверях посадимо днювальних. А куди вони подінуться? Завиє сирена — враз будемо на місці…

Так і зробили. А через деякий час зникли й днювальні. В'язні, яким остогидло валятися на голих дошках нар, почали розповзатися з барака. Щоправда, переважна більшість були настільки виснажені, що лежали, ніби в летаргічному сні.

Володя з Жорою також лишилися на нарах. Як нестерпно важко лежати на вичовганих голих дошках у задушливому, смердючому бараці, втупивши очі в дошки верхнього ярусу, й думати про смерть, відчуваючи, як порожній живіт прилипає до хребта, як безпросвітна туга крає серце, ятрить змучену душу… В такі хвилини здається, що з голоду, туги та відчаю почнеш гризти дошки оцих проклятущих чотириярусних нар або завиєш вовком. Тут дотлівало життя двох тисяч нещасних в'язнів. Дихати нічим. Майже всі метаються в лихоманці, в'язням дошкуляють гнійні рани, виразки, струпи, фурункули, короста. Немиті тіла, брудне лахміття… Важко дивитися, як згасає життя тисяч людей, а ще важче усвідомлювати, що й сам поволі згасаєш у свої юні роки…

Володя наважився піти на повітря. Та перш ніж зробити це, довго роздумував, що ліпше: витратити енергію на ходьбу і трохи розворушитися чи краще полежати непорушно? Для виснажених це не просте питання. Часто бувало так, що в'язні стоять перед дверима барака, мерзнуть чи мокнуть під дощем, але ніхто не поспішає відкрити важкі двері, сподіваючись, що це зробить інший. Адже виснажена людина млява, слабка й безпорадна. Володя не раз спостерігав ті наївні хитрування, а тепер і сам став таким…

— Може, трохи пройдемось? — наважився запропонувати Жорі.

— Давай. Треба потроху ворушитись…

Спустилися з нар, довго стояли, поки перестало паморочитися в голові. Тримаючись один за одного, поволі пішли з барака. Посідали під стіною на землю обличчям до сонця й зажурено мовчали. Сонце лагідно пригрівало, ясний день золотився над землею. Десь вирувало життя, а вони в свої юні роки повільно дотлівали в фашистській неволі. Яка нещаслива й жорстока доля… Хоч криком кричи, хоч головою бийся об цю стіну — ніщо тобі не допоможе…

Заглибившись у свої невеселі думи, вони й не звернули уваги на старенького в'язня, що присів неподалік. Той довгенько обмацував їх прискіпливим поглядом, а тоді, важко зітхнувши, зі щирим співчуттям у голосі запитав:

— Мучитеся, брати мої?

Хлопці байдуже глянули на нього й промовчали. Така реакція наче аж порадувала старого. Замилувано дивлячись на змучених юнаків своїми журливими старечими очима й погладжуючи сиву борідку, єлейним голосом проспівав:

— Свою долю, брати, й на коні не об'їдеш. Чому бути, того не минути. Усе в руках господа-бога, отця нашого милосердного, який сподобив наші душі. Наше тлінне тіло страждає, а душа радується і рветься в небо, втішається і звідує велике щастя віри, прозріння, смирення й покаяння…

Хлопці з байдужістю дивилися на химерного старця, схожого водночас і на пустельника, і на релігійного фанатика, і на афериста, й на звичайного жебрака. На куртці у нього був фіолетовий вінкель бібліофоршера, тобто «тлумача біблії». Такі вінкелі носили колишні священики, члени різноманітних релігійних сект, а найчастіше — євангелісти і баптисти, що відмовилися прославляти Гітлера, за що цілими сектами потрапили в табори. Есесівці ставились до них з деякою поблажливістю, як до нешкідливих комах, оскільки вони не становили ніякої небезпеки для гітлеризму, а на будь-яких роботах працювали сумлінно. Їм навіть дозволялося одержувати продуктові й речові посилки (білизну, светри, шкарпетки тощо) від родичів та од Міжнародного Червоного Хреста. Вони непогано харчувалися, добросовісно працювали і ще добросовісніше молилися своїм богам, вважаючи, що цим служать вірі й правді, заробляючи «перепустку в царство небесне». «Забута богом і людьми аморфна маса. Отченашники», — так презирливо назвав їх одного разу Жора. Зараз він гірко дивився на цього старого, типового «отченашника».

Химерний дідок знову звернувся до хлопців.

— Господь-бог наш милосердний — всюдисущий і всевидющий. Він не позбавив вас своєї ласки. Господь бачить, як вам тяжко в ці хвилини, і послав мене поговорити з вами.

— Що ж, ми вдячні і вам, і господу-богу, — з сумною іронією сказав йому Жора.

Старий не звернув жодної уваги на іронію, відразу ж пожвавився, і його очі зайнялися фанатичним вогнем.

— Брати мої любі, всі ми — брати во Христі. Кожен з нас повинен повсякденно і повсякчасно відчувати ласку божу, велике блаженство і любов.

— Ми відчуваємо, аякже… — насмішкувато буркнув Володя, та дідок зреагував по-своєму.

— Я ж це бачу! — вигукнув дідок. — Бачу по ваших очах! Господь-бог не позбавив вас своєї ласки й милості, бо у ваших серцях є іскра божа. У вас поки що не зіпсовані душі, але очі ще не прозріли — закриті пеленою туману. Ви ще не знаєте бога, але прагнете його знати, хоча й самі не розумієте цього. Ось він і послав мене до вас. У тебе, брате мій Георгій, ангельський голос. Це — божий дар. Твоїм голосом тільки псалми й молитви співати та прославляти отця нашого милосердного і віру нашу. Брати мої! В цьому таборі є секта євангелістів, які проповідують слово господнє. Я керівник цієї секти. Ми давно спостерігаємо за вами і переконалися, що ви добрі люди, ще не зіпсовані злим демоном. Ви намагаєтесь чинити опір злу, та ще не знайшли істину, не прозріли, а злий дух витає над вами й хоче затягти вас у свої гріховнії сіті. У ваших душах ще владарює смута, але вже поселилася й іскра божа, і божа благодать. Вона повинна розгорітися в полум'я всеосяжної любові…

— Уже розгоряється, — відверто глумився з «отченашника» Жора, але той чи не розумів глуму, чи вдавав, що не розуміє.

— Так, так, брати мої, я це бачу. Нехай зійде на вас божа благодать, нехай впаде на вас ласка господа-бога і зігріє вас словом правди, і прозріють ваші чесні очі нині, прісно і навіки-віків. Амінь. Я, брати во Христі, коли був заарештований і дізнався, що мене везуть в Освенцім, — возрадувався і в молитвах своїх дякував отцю нашому Всевишньому, що не позбавив мене своєї милості і направив туди, де найповніше і найглибше пізнається ясна і мудра істина божа, ласка божа і очищається наша грішна душа від скверни. Часу залишилося мало, брати мої. Скоро гряне страшний суд, явиться господь-бог на землю й запитає: «Де ви були раніше? Адже я нікого не позбавляв своєї милості і ласки…»

Хлопці терпляче слухали цього релігійного фаната, який монотонно тарабанив про «царство небесне» і «страшний суд», що скоро настане. З його балаканини виходило, що все, сказане в священному письмі, правдиво і точно здійснюється. І що світова війна й ці жахливі табори смерті — усе це справедливе покарання від бога, останнє грізне попередження людям нечестивим, які забули господа-бога. І що на всій землі вже настає хаос, після якого гряне страшний суд. І що бог покличе на суд усіх живих і мертвих. Кожному доведеться відповідати за свої погані вчинки — гріхи перед богом. І що в царство небесне попадуть лише вибрані богом, тобто ті, хто своєю вірою заслужив місце в раю.

— Усі праведники будуть вічно блаженствувати в раю, а всі грішники будуть вічно горіти в пекельному вогні! Ось так, брати мої…

Володя згадав усі жахи, які бачив і зазнав по тюрмах і таборах, і враз розізлився на цього «отченашника».

— Дуже гарно у вас виходить, — сказав він. — А за які ж гріхи перед богом освенцімські зондеркоманди кидають у вогонь живих немовлят? Бог це благословляє чи хто?

— Усім немовлятам буде даровано царство небесне! Геть усім! Про це сказано в святому письмі.

— А все ж: чому бог дозволяє знищувати безгрішних немовлят? Чому?

— Діти не народжуються безгрішними. Ще в лоні матері вони успадковують гріхи своїх батьків і попередніх поколінь — аж до Адама і Єви. А чому так робиться — цього людині знати не дано, бо це вища господня мудрість. Нам треба думати, як рятувати власні грішні душі, бо часу лишається мало. А немовлят прибере до себе господь-бог — і порятує, й розрадить. Він усе бачить, усе чує і все знає — на те він і господь-бог…

— Он як! — гірко всміхнувся Володя. — Все зрозуміло… — Він переконався, що дискутувати з цим фанатиком — марна справа.