Над планетою — «Левіафан»: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Ось що, Шуберте… — Кірхенбом ніби завагався. — Покличте Густава.

— Він говорить по міжміському телефону… Перепрошуюсь, ексцеленціо! По міжконтинентальному.

— Нехай зайде одразу ж після розмови.

Голова на екрані схиляється, екран гасне.

І вмить вся кімната наповнюється дивним, казковим світлом. Здається, ніби це вже не кімната, а грот, чудернацький, народжений нічним маренням грот недосяжних океанських німф. З усіх кутків, із стелі, з підлоги просочується кволе, ніжно-зеленкувате світло, в якому зливаються контури кімнати, площини стін, обриси дверей. Мірно гудуть кондиціонери, стає прохолодно, запашно, ніби й справді десь поруч хлюпоче пестливими хвилями невгамовне море.

«П'ять хвилин відпочинку», — проноситься в голові Ріхтера, і він, не дивлячись на годинника, знає, що зараз саме восьма вечора. Старому мільйонерові заборонено переобтяжувати себе, через кожні дві години він повністю виключається з навколишнього життя на короткий гіпнотичний сон. «Непогана штука, — глузливо думає Ріхтер, — особливо коли на твоєму рахунку в банку двадцять шість мільйонів марок».

І враз наче ранкове сонце сходить у кімнаті. М'яке світло ніжно, пестливо заливає стелю, стіни, вистелену килимом підлогу. Кірхенбом розплющує очі. Вигляд у нього розморений, в'ялий, начебто він справді проспав кілька солодких годин.

На порозі кабінету з'являється Густав. Висока, широкоплеча постать, світла шевелюра, елегантний вечірній костюм, обличчя м'яке, ніжне, на вогкуватих губах вираз добродушної втіхи.

— Ти мене кликав, батьку?.. — слово застряє йому в горлі, очі сіпнулися нервово в бік Ріхтера. В них — лихоманковий проблиск думки.

Ріхтер нотує той погляд. Ніби навмисне демонстративно обмацує собі голову. Старий мільйонер, помітивши замішання Густава, поспішає йому на допомогу.

— Ти сьогодні не був на повітрі, Густі. У тебе поганий вигляд.

— Робота, батьку, — з виглядом великомученика вигукує Густав. — Цілий день за паперами, а тут ще цей недоречний банкет…

— Ти говорив з Африкою?

— Порт-Елізабет, батьку. Все йде нормально.

— Затіваєш нову історію, Густаве?

— Що ти, батьку? Її давно затіяло життя. Не можу ж я відмовити своїм африканським друзям в моральній підтримці!

Старий Кірхенбом невдоволено кривиться. Моральна підтримка! Він добре знає, скільки марок з його власних сейфів коштує «африканська політика» Густава. Зеленороте хлопча, яке ще не навчилося добувати гроші, уже займається світовою політикою. Звичайно, добре, що Густав дотримується таких твердих соціальних поглядів. Добре, що він ненавидить червоних, ненавидить всілякі там балачки про звільнення відсталих народів, що він справжній німецький патріот, а ще більше патріот «західної цивілізації». Старий Кірхенбом навіть ладен змиритися з тим, що його нахабнуватий, задерикуватий Густик устряв у якусь підпільну світову організацію з таємничою назвою «Асоціація білої раси», або скорочено — АСБР. Хай потішається парубча. Його расові погляди цілком імпонують душевному складові мільйонера. Та чи не занадто відірвалися під землі оті крикливі асберівці? Замахи на державних діячів, таємні склади зброї, підготовка путчів в африканських республіках, а тепер ще й нова грандіозна авантюра і Фрайвудом. І все це коштує грошей. Все це втягує старого Кірхенбома в заплутані фінансові махінації…

Якось минулої осені Густав несподівано зник, залишивши по собі тільки коротеньку записку, в якій повідомляв батька про невеселі обставини, що змусили його на певний час щезнути з-перед людських очей. Не минуло й трьох місяців, як оте щезання дошкульно далося взнаки старому Кірхенбомові. До нього з'явилися агенти Інтерполісу, міжнародної слідчої організації, чемно, але досить настійно влаштували йому допит, спробували навіть зазирнути в секретні архіви компанії, а коли старий, розпалившись, учинив їм скандал, вони з холоднуватим спокоєм натякнули йому, що Густав Кірхенбом замішаний у вельми неприємну історію. Трохи пізніше стали відомі й деталі. Прилучившись до однієї з расистських груп, що діяли в Африці, І устав узяв участь в підготовці антидержавного путчу, був заарештований і замалим не потрапив у каторжну норму, своєрідне «Ельдорадо» африканських джунглів, їм я Кірхенбома з'явилося на шпальтах газет… Тінь міжнародної авантюри впала на славетний рід мільйонера… Ганьба! Довелося вдатися до найрішучіших заходів, витратити сотні тисяч марок. А скільки недоспаних ночей! Скільки нервового напруження! Йдучи навколишніми дипломатичними шляхами, Кірхенбом встановив контакт з самим президентом Африканської федерації Подестрою і, пообіцявши йому технічну допомогу, вирвав у нього згоду на звільнення Густава.

Правда, незабаром «африканська історія» неабияк і прислужилася компанії. Подестра, не забувши Кірхенбомових обіцянок, зав'язав з його фірмою тісну комерційну дружбу, відкрив у себе кілька складальних майстерень і почав купувати літаки німецького промисловця. Відтоді дружба ця набула сталого й вигідного для обох сторін характеру…

Але ж справа могла закінчитися інакше. Подестра виявив державну далекоглядність — інший би на його місці жорстоко покарав зарозумілого терориста. Тепер чорномазим воля! І в ООН, і в Міжнародному банку, і в пресі… Намагаючись підладитись під дух часу, Вальтер Кірхенбом, звичайно, про людське око схвалював нові демократичні процеси в Африці й Азії, та душа його тягнулася до старого. Одне йому було ясно: витівки милого Густі до добра не доведуть. Хто знає, чи нові синові інтриги не вдарять знову по компанії, чи оця напівлегальна організація АСБР не накличе на себе гніву можновладців країни? Чи не доведеться знову їхати до самого канцлера і вимолювати в нього прощення для свого шалапутного сина?

Густав стоїть на порозі кабінету, впевнено-іронічний, недбалий, трохи ніби втомлений. Обличчя в нього гарне, пещене, видно, що молодий мільйонер неабияк стежить за своєю вродою, піддаючи своє високе чоло, трохи повну-ваті щоки й важке м'ясисте підборіддя сорокалітньої людини маніпуляціям найдосвідченіших масажистів Європи.

Старому батькові, мабуть, до вподоби така гордовита сила, отака нахабнувата краса пещеного годованця.

— Я покликав тебе для відвертої розмови, — каже Вальтер Кірхенбом.

— Слухаю, батьку. — Густав сидить на краю крісла з невластивою йому поштивістю.

— Ти знаєш, яку посаду займає на моєму заводі Пауль Ріхтер?

— Знаю.

— Тоді скажи мені: як ти ставишся до нашого контракту з Аеросиндикатом?

— Як я ставлюся… — Густав завагався. — Ми відкидаємо його. Це ширма для спілкування з Москвою.

— Прошу без демагогії! — спалахнув старий Кірхенбом. — Мене цікавлять перш за все ділові аспекти справи. Ми виконуємо вигідне для компанії замовлення міжнародної організації, і мені байдуже, хто ще працює на цю організацію. Треба втратити рештки здорового глузду, щоб виливати свою злість на службовцях фірми. Просто дико! Якісь нахаби мало не вбили інженера Ріхтера!

Тільки зараз Густав ніби помітив присутність Ріхтера. Звернувши до нього гарні великі очі, він удав враженого.