Сучасна польська повість: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Іншим разом, приклавши руки до розпашілого обличчя, вона вчинила мені просто-таки інквізиторський допит.

Я здогадувався, що Ванду гризе сумління, вона страшенно мучилась, вважаючи, що пожертвувала всім, і вимагала від мене такої самої жертви. Це було якраз після сповіді.

— То хто ж кінець кінцем переможе в Іспанії?

— Заспокойся, Вандо. Ну… Не треба істерики. Республіканці гірше озброєні. Я читав, що їм доводиться витягати кулемети з-під трупів своїх товаришів, щоб битись далі, що вони підхоплюють гвинтівки, які випадають з рук убитих братів…

— Ти не викручуйся! Я питаю, хто, по-твоєму, повинен перемогти.

— Повинна перемогти справедливість.

— Знов те саме! Ти що, смієшся з мене?! — Вона мало не плакала. — Повинні перемогти фалангісти! Католики. Тобі що, вуха позакладало, коли тато пояснював? Комунізм — небезпечна ідея.

Пан адвокат! Ледве з’явиться хмарка, як він вертається додому, шукає парасоля, встряє в суперечку, вгамовуючи наш молодечий запал. «Ви, юначе, людина недурна, тож повинні розуміти, що життя дається нам тільки раз і не варто жертвувати ним навіть заради ідеї. Поліцаїв скрізь вистачає… А як там ваше господарство? Буде з нього справжній бауернгоф, а? Доживемо до тих часів, доживемо, будьте певні. — Він підморгнув Ванді: — Ти знаєш, яка ідея нам не до вподоби, ну, бувайте, бувайте…»

А в мене й досі таке почуття, наче в серце мені ножа вгородили. Він підморгував Ванді, кабан вгодований!

Змова проти мене?!

Ванда аж корчиться, так бідолашній тяжко, таких мук завдає їй власна покірливість. Ох, що ж ви наробили — ти, адвокате, і ти, ксьондзе!

Ванда розлючено накидалась на мене:

— Ти комуніст? Я всім кажу, що це неправда.

— Не хвилюйся. — І, щоб заспокоїти її, почав оповідати, скільки штурханів перепадало мені від батька, коли я кидав корови на вигоні й біг до костьолу, аби тільки вбратись у мереживну накидку і стати з кадилом перед вівтарем поруч ксьондза. Я калатав дзвоником і кадив так завзято, що червоні іскри, розлітаючись на всі боки, сипались на лик Христа, і ксьондз мусив стримувати мене — мовляв, не слід виявляти такий великий запал, прославляючи господа бога.

Ванда слухала, примруживши очі: «знайшов дурненьку».

Галу-балу (це вона!), теревені-вені (це також вона!) про все — і про важливе, і про дрібниці.

Про косооку Зоську, яка ніяк не може сплатити внесок «на спасіння душі нехрещеного негреняти», бо вислала своєму коханому в семінарію кілька злотих. Не може дати собі ради з тією дурною любов’ю, цілісіньку ніч лежить крижем на холодній підлозі, тремтить уся, наче в любовному екстазі. «Що робити, що робити, пречиста діво, адже Зоська збожеволіє, її семінарист далеко, а тут на неї ніхто й глянути не хоче».

Про свою маму, яка не слухається адвоката і коли-неколи заглядає до єврейської крамнички, бо там можна поторгуватись. Вона запевняє, що обдурює євреїв, а тато каже (і слушно), що євреї обмахорюють її. Як нічого не зміниться, тато перестане давати їй гроші і все купуватиме сам. Ото буде сенсація, цирк на колесах.

Про комісара поліції, якого прислано з воєводства і який тепер порядкуватиме в нашому місті, бо міська рада відмовилась обрати бургомістром кандидата ОЗОНу[9]. Поліцай-бургомістр обіцяв змінити лице міста й розгорнути в широкому масштабі громадські роботи. Вже розбивають газони на базарі, скрізь вивішено наказ фарбувати фасади будинків. Перед магістратом стали в чергу безробітні, що живуть на тому злиденному Стефанові, з них вибрано дванадцятьох і відкрито їм кредит у польській крамниці. «Тато сказав, що національна ідея переможе, тільки влада дістанеться не тим, котрі за цю ідею боролись, і добре напився. Тато терпіти не може несправедливості».

Про «гнилих інтелігентів», яким м’ясо в польських рундуках здається брудним і смердючим, то вони задніми дверима заходять до того кульгавого Симхи, що його внучка сидить у в’язниці за комуну. Нишком купують кошерне м’ясо. «Боже, боже, який же ти милосердний, що не караєш їх на місці».

Про моду — сукні відрізані в талії, донизу кльош… «Мама вже набрала мені матерії на таку сукенку, я буду в ній, як… ох, що мені лізе в голову, нескромність — це гріх. Матерію мама купила в крамниці Панка, у нього тверді ціни».

Про те, що Вацек Б. написав їй в альбом віршика: «Як згадаєш, знай одно: буду я тоді в кіно». Бо знаєш, він після гімназії збирається вступати до ДІТу. Смішно звучить, правда? Питаю делікатно, що воно таке. «ДІТ, — відповідає, — це Державний інститут театральний». Бельбас прилизаний. Йому виступати в якомусь дешевому балагані. От Ясь З. — то інша річ. Цей аби тільки схотів. У нього статура краща, ніж у самого старости».

І отак галу-балу іще про дядечка-ченця, який приїхав увечері й присилував адвоката молитись на сон грядущий.

Я пробую докинути щось про школу. На червону від призахідного сонця траву лягають тіні дерев. Ванда раптом вислизає з моїх обіймів: вона боїться, що ми не досить обережні в своїх любовних забавах. Поки я її заспокоював, поглянула на годинник і, ніби вернувшись думкою до чогось забутого, спитала:

— А ритуальний заріз тварин? Якої ти думки про це?

— Не можна мучити тварин, це варварство! — рішуче відповів я.

Ванда підставила мені щоку для поцілунку. Вона завжди робила так, вимагаючи подяки за проведену бесіду. Чудова агітаторка! Останнім часом наші відповіді на певні запитання були недвозначно одностайні.

Але не слід думати, що Ванда висловлювала свої власні погляди, вони, мов дзеркало, відбивали настрої і пристрасті її оточення. Ех, коли б не батько, перестала б вона зі мною сперечатись після першого ж поцілунку!

Моє повітове містечко, населене дрібними гендлярами, крамарями, людьми вільних професій, жило ненавистю до конкурентів, таких, як Грюнбаум, та до комуністичної ідеї про рівність людей.

Товстун Зенусь, пекар з вулиці Веселої — веселої через свої споконвічні калюжі, де бабралися свині, засміченої, загидженої собаками й котами, — вставав удосвіта й виливав зібрані за ніч відходи всієї сім’ї під вікнами Іцека Грюнбаума на відплату за те, що той раніше від нього відкрив свій «заклад». Через хвилину з’являвся поліцай і штрафував Грюнбаума на п’ять злотих за недодержування чистоти.

[9] ОЗОН (Обуз З’єдноченя Народовего — Табір національної єдності) — реакційна політична організація, що підтримувала санаційний режим.