Ми зупинилися на розлогій галяві. Всюди кущиста травиця.
— Що воно? — запитую.
— Фег, — відповідає шофер.
Фег то й фег, але зернятка — точнісінько вовча ягода. А ця ось їстівна, так звана сепора, остров’янин пропонує поласувати нею: схоже на грушу-дичку, навіть смак терпкий і кислий.
У повітрі п’янкі, солодкуваті пахощі. Цвітуть квіти, дерева, трави; цвіте щонайменша билинка. Вдихаю глибоко, з насолодою пахощі.
Яка краса, яка благодать! Рожеві, схожі на квітки мальв, дзвоники хібіскуса, лісові плумерії. Від пряних пахощів відчуваю легке сп’яніння, як буває від склянки шампанського. Земля в цвіту, казкової зваби земля! А мені хочеться іншої зваби!.. У нас в кінці городу в березі густі очерети. Там у надвечір’я, коли сонце котиться за далекі скирти торішньої соломи, галасливі очеретянки озиваються стодзвонно. І легкий шепіт вітерця в травах, і плескіт хвиль — симфонія моєї. землі, її материнська ласкавість, принада її. Я так люблю, коли в надвечір’ї пахнуть чорнобривці!
І ось тепер із цієї повені незбагненних пахощів я вловлюю знайоме, рідне. Так, це вона — берізка, прогріта спечним жнив’яним сонцем, польова квітка! Запитую, як зветься.
— Фанджі-пані, — каже чорногорець.
— Зриваю квітку далекої родички нашої берізки.
Ідемо далі. Стрімкі гори, улоговини; хащі пралісів, а то й зовсім молоді гаї…
— Саксонська Швейцарія, — мовить Вікторія і запитує:— А ви не бували у Баден-Бадені?
— Ні, не бував!
От люди! Неодмінно треба поцікавитися, чи бачив те-то й те, знаючи наперед, що цього, звичайно, не бачив, і тим самим зайвий раз підкреслити свою обізнаність.
Ми замовкаємо. Нас захоплює калейдоскопічна зміна краєвидів.
Потім зупинялися в джунглях, де сиро і темно, і густа мережа ліан заступила світло. Невеличкі сизі пташки, довірливі і неполохливі, впритул підпускають до себе. Якесь пташеня сіло мені на плече. Ще довго вгорі наді мною, кружляючи, жалібно квилила його мати.
Ось яка ти, коштовна земелька, котру так пожадливо грабують чужинці!
… Нічого похмурішого за ці фосфатні розробки я не зустрічав. Я бачив і розверзлі кратери вулканів, розмиті океанськими хвилями атоли, і випалені сонцем пустелі. Та якщо вже й звати щось пустелею, то тільки ці місця на острові Різдва!
Запитав, що воно за кам’яні зморшки, якими вкрита навколишня місцевість. Чорногорець щось розповідав, але я так і не зрозумів. Аж тепер з’ясувалося, що то за шрами на тілі землі.
Екскаватори, землечерпалки день і ніч розривають острів, вибираючи родючі шари грунту. Потім на кораблі — і в Австралію, на суперфосфатні заводи. А на острові лишаються велетенські кам’яні вирви. Де були вікові ліси — пустеля; де плодоносні землі — сумне провалля.
Фосфатів острова Різдва вистачить ще на два-три десятиліття. Тому, знаючи про безнадійність цієї землі в недалекому майбутньому, англійці продали острів Австралійській фосфатній компанії.
Нині острів — власність Австралії.
Кілька століть тому відкрита земля — коштовна 150-кілометрова скалка, загублена в безмежна океану, — продана і перепродана, по-хижацьки руйнується цивілізованими дикунами. Ще кілька десятиріч — і людство навіки втратить острів, його чарівну природу.
— Ну, старина, розказуй, що довелося побачити? — запитав Анукін.
І я розповів.
Я не милувався чарівною природою, не розказував про усмішку резидента, не згадав і про бачені екзотичні дива. Я розповів про єдине… Коли ми відвідали робітничий виселок, мене оточили діти. Вони не виявляли радості, захоплення, здивування. Виснажені, сумні, діти мовчали.
У дітей є ще хоч якась надія на краще, подумалось. А он у них, отих передчасно постарілих безруких, з невидячими очима чоловіків-остров’ян, що сидять пригнічені і згорблені біля бараків, — у тих не було минулого і, звісно, вже не буде майбутнього. Острів забрав сили, молодість, життя; погубив і поховав найкращі надії — і викинув їх, колишніх трударів, геть, як викинуть і поховають, зрештою, і його, острів з ім’ям життєлюбним Різдва.
Анукін вислухав мене мовчки.
Цього разу він не жартував.
ОГНЕДИШНА ЗЕМЛЯ
Радіохвилі доносять: на Україні морози, а ми мучимося від спеки. Наш курс на архіпелаг Бісмарка — до Соломонових островів, до великого острова Нова Британія й атола Херміт.