Хлопці вже тягали гілки, намощуючи їх у розлогу гніздовину.
Я зробив те саме.
— Ну що, да Гама, закінчив? Може, допомогти?
Звісивши ноги, Заєць сидів із мавпою на колінчатому сучку. Він уже впорався — можна й потеревенити.
— Обійдуся без твоєї допомоги! — відказав я.
— Як знаєш, самітнику.
Я хрест-навхрест поклав гілля — так, як мостять гніздо чорногузи. Кинув наспід папороть, траву. Вийшла справжня світлиця — простора й надійна.
Тепер часто на сцені драматичних театрів обходяться без декорацій — за системою режисера-експериментатора Мейєрхольда: глядач повинен «домалювати» декорацію своєю уявою.
Отак було і в моєму тропічному гнізді: на підлозі — трава й гілки, які мені здавалися щонайкращим паркетом; сучкувате пруття — то стіни.
Меблів не було. Але моя уява, за системою Мейєрхольда, «намалювала» і їх: праворуч, на всю стіну, як у мого колишнього приятеля Анатолія Мотовила, — книжкові полиці. Твори класиків (нехай знають ті, хто раптом сюди завітає: ми теж не в тім'я биті) — на видноті: Гоголь, Шекспір, Квітка-Основ'яненко.
Ліворуч — журнальний столик. Лампа. Записник. Телефон.
— Це філармонія?
— Так.
— Прошу один квиток на концерт Артура Зайденка.
— Вечірній концерт артиста переноситься на перше квітня. Будь ласка, дзвоніть по телефону…
У трубці клацнуло, й розмова обірвалась.
Була тут і спальня — «Міраж» — здається, імпортної фірми* й найсучасніший сервант: угорі полиці для чайного сервізу й посуду, внизу шухляда для скатертин і серветок.
— Вам салат олів'є?
— Краще з крабами.
— Тоді я радив би запивати бургундським або водою з крана.
— Дякую…
Від згадки про смачну їжу в мене потекла слина, а уява «малювала» одну за одною спокусливі картини, і я вирішив припинити вмеблювання «світлиці».
Та ще не відлунали, в уяві, звичайно, громові вдари моєї улюбленої П'ятої симфонії Бетховена, як із баобаба долинули вереск і крик.
Що трапилось?
Заєць і Чао догралися — обоє, втративши рівновагу, полетіли шкереберть із сучка. Ми спустилися по ліанових «драбинах», рятуючи мавпу й Альфреда. З ними, на щастя, нічого лихого не сталося — папороть пом'якшила вдар об землю: Чао взагалі ціла, а Заєць нам'яв лише боки.
Десь серед хащ темрява погустішала й перейшла в ніч.
Розділ двадцять четвертий
АНАКОНДА
Минула ніч, минула друга. Народжувався день.
Кажуть: лихо не без добра. Отак сталося і з моїм незабутнім походом у джунглі. Хоч я й покалічив руку, а все ж задумане зробив — приніс із того «універмагу» краму на одяг.
Кору, щоб була м'якшого, побив дерев'яним товкачем. Розпоров її майже по всій довжині на тоненькі смужки. Потіпав, як, бувало, тіпала колись моя бабуся Мотря коноплі.