Вибрані твори. Том другий: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Розлиті в повітрі пахощі квітів, ліан, ефірних, сандалових дерев дурманили голову. Я відчував якусь дивну піднесеність і сп'яніння. Язик отерп, руки немов задерев'яніли. Все ж, сповнений сил, я, Васько да Гама, не йшов, а біг. Біг кудись у морок.

Перед очима раз у раз виникало мінливе видиво: неначе хтось згори сипав лискучо-зелені пелюстки, які тієї ж миті нерухомо зависали в повітрі.

Ось вони хитнулись, мов струшені вітерцем. Полетіли вниз, обсівши всіяні квітами кущі. І так само легко й невимушено піднялися знову.

Раптом до мого обличчя щось ніжно й шовково торкнулося, як дотикається тепловій або чиїсь милі уста — і я, здивований, почув басовите, схоже на бджолине, дзижчання. Злякано замахав руками: киш! киш! — і рухливої заметілі не стало.

То була зграя звичайнісіньких колібрі, птахів, про які ходить так багато легенд. Одна з них — що колібрі, хоч які малі — найменші серед птахів! — а з 'розвинутим і загостреним почуттям власної гідності, волелюбні й незалежні крихітки, які не виживають у неволі.

І снилося мені — та чи був то сон? — а якщо й сон, то наяву.

…Ліс проростає з океанського дна.

…На тому дні прив'язаний до блискучого металевого каркаса стоїть наш батискаф.

…Людинориби плавають і дельфіни.

…Містер Осел і сержант Єрваз батогом заганяють нас, полонених, у сіті — тенета, сплетені з довжелезних ліан.

…Мама устами ніжно торкається моєї щоки.

…Наташа мені на руку кладе свою руку.

…Розгойдуються хвилі і б'ють з розгону в гранітну головешку драконячої скелі.

…Данило, пілот батискафа, посміхається білозубо. «Про вас на «Садку» все уже знають», — каже.

…Кок-воселун, Антрекот Антрекотович, бринькає на гітарі — під шатами тропічного лісу ллється-перєливається його остогидлива пісня:

Чого аборигени з'їли Ку-ук-ка-а-а?..

…Високе дерево — баобаб, і найменша пташка серед птахів — колібрі.

…Я — обплутане ліанами високе дерево (з вершини видно увесь світ), і водночас я — непомітна, але волелюбна крихітка-колібрі: спіймайте мене, посадіть навіть у золоту клітку, годуйте-відгодовуйте, і тоді мене, своєрідного, не стане.

Мені боляче — я зачіпаюсь за гілку, зчухрую плече, руку. Де я? Що зі мною? Біль повертає з марення в реальний світ.

«Чорт забирай, та що ж таке?!»— дивуюсь.

Із в'язкою надертої фінкою кори (вона піде хлопцям на одяг), з ворсистою травою й жмутком якогось пруття — навіщо воно?! — біжу, мов од переслідування, хащами заворожливого лісу.

Досить, стій! І, напружуючи сили, відігнавши геть надокучливе марення, круто повертаю назад, по залишених на землі слідах намагаюся віднайти стежку й не заблудитися.

На прим'ятій траві та на лапатій папороті рубінові краплини — моя кров.

Розділ двадцять третій

ПЕРСОНАЛЬНІ ГНІЗДА

— Ну, ти ж і біг, ніби за тобою гналася зграя вовків, — уже вкотре те саме розповідав Альфред. — Закривавлений, з розпатланим, як жмут трави, чубом, вигулькнув із лісу й, кинувши на галявину в'язку, впав.

— Знаю, знаю, Зайцю, годі! — перебив я Альфреда, щоправда, до пуття нічого не знаючи.

Так, я отямився в лісі від мари і вчасно, мабуть, повернув назад — інакше б джунглі засмоктали, не відпустили. А далі… Що ж було далі? Хоч убийте, не пам'ятаю. Повний провал пам'яті.

Причину своєї незвичайної поведінки, сп'яніння, запаморочливості я зрозумів набагато пізніше. Відомий «травник», спеціаліст із тропічної фауни й флори, професор Авраам Бовток (з його сином, фотокореспондентом Тарасом Бовтком, який мене й познайомив із батьком, я зустрівся на прес-конференції, влаштованій на честь нашого повернення, в австралійському місті Сіднеї) запевняв, що все те зі мною було наслідком наркотичної дії ефірних випарів деяких мало вивчених порід дерев.

— Можливо, навіть азіатського гумового дерева — Fians elastica або деревця з сімейства анонових — Annonaceae, — додав він. — Та що там казати, мій юний друже! — піднесено вигукнув старший Бовток. — Світ для нас поки що — загадка. Тарасик он не дасть збрехати, як його татко теж одного разу мало не загинув, задихнувшись і знепритомнівши в заростях тутешньої Carcinia.[27]

Повторюю: про все те я довідався значно пізніше. А зараз ми не могли збагнути, що ж таки зі мною трапилося.

[27] Carcinia Ost — індійське дерево з сімейства звіробійних Cuttiferae. Гумігут — камедь, що з нього тече, насамперед спричиняє — набагато сильніший, ніж касторове масло або наш жостір проносний! — розлад у шлунку. Можливо, професор мав на увазі анчар, інакше — упас, малайське дерево з сімейства тутових — Moraceae, сік якого справді сильна отрута, що паралізує дихання (прим. автора).