Вибрані твори. Том другий: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

На новому місці я завжди погано засинаю. Кручуся, жахаюсь, перевертаюся з боку на бік, як принцеса на горошині. А тут, на цьому острові-вулкані, під враженням недавніх подій я ось уже кілька ночей майже не сплю. Лежу з розплющеними очима на низьких, устелених циновками нарах, невидющим зором вдивляюся в густу темряву, яка, мов вода, розлилася довкола, та сторожко слухаю нічний шурхіт джунглів.

Все тут незвично, так дивно — майже фантастично.

Зрозумівши, що ми не боги й не пришельці з космосу — ми дещо розповіли про себе, — тубільці помістили нас у звичайній, прикритій зверху благеньким дахом хижці.

^{Хижка стоїть на горі, звідки видно океан, поряд із резиденцією Ефо-Аліандро.}

Хижка стоїть на горі, звідки видно океан, поряд із резиденцією Ефо-Аліандро. Тут же, на широкому подвір'ї, кошара й хлів. І коли ми хочемо глянути на королівський маєток, зір спочатку зупиняється на оборі для кіз та на сажу, де, як оселедці в бочці, лежать — чорні в тих краях — худі, пласкобокі свині.

— Ідилія! — саркастично зауважив Альфред, визирнувши зі своєї бамбукової спальні. — Під вікнами королівського палацу — свинарник. Жах!

Але коли слуги Ефо-Аліандро принесли засмажене, начинене горіхами й обкладене банановими дольками порося, Заєць від нього не відмовився — їв, як те вмів робити тільки він, з апетитом, прицмокуючи губами.

Напоєна дурманливими випарами джунглів, пронизана голосами птахів та вереском мавп, спливала тропічна ніч.

Вранці за свинарником на королівському подвір'ї, там, де його, ніби стіна, навпіл перегороджує низький тин, — пролунали звуки кулкула. То сторож і глашатай сая вдарив у дерев'яний бубон-дзвін.

І відразу такі ж приглушені вдари долинули з різних кінців острівного села — тубільців скликали до праці: заготовляти копру, розчищати джунглі під бананові плантації, ловити рибу.

— Скажу тобі, да Гама, — почувши голос кулкула, пробурмотів Заєць. — Ефо більше дбає про курей, ніж про підлеглих, які на нього працюють.

Альфред не помилився: на подвір'ї королівської резиденції, відразу ж за кошарою для кіз, широкі тінисті навіси-вантілан — місце півнячих поєдинків.

Півні, яких випускають на арену для турніру, ніби статуетки у вітринах антикварного магазину, сидять на бамбучинах, покладених поперек сплетеного з пальмової кори ажурного кошика — гувунгана. Коло них дбайливо порається Курячий (є така посада при дворі володаря Ефо!) Міністр — похмурий, мовчазний тубілець Ува.

Міністр підсипає півням рис, двічі на день міняє в бамбукових жолобках воду, протирає й чистить клітки.

Вранці, як тільки розвиднюється, Ува переносить курячі «палаци» — гувунгани — з подвір'я за тин, чіпляє їх над воротами. Ефо вважає, що його пестунам — півникам — на гамірній вулиці веселіше, ніж біля кошари.

А тим часом прості остров'яни-трударі, поснідавши та взявши сплетені з листя пандануса кошики, в які вони кладуть своє немудре збіжжя: бетель,[103] пальмовий сувій з рисом — кетіпат, горіховий черпак — баток, прямують на плантацію.

Атол Хібоко славиться своїми кокосовими пальмами. Раз на три місяці припливає сюди шхуна, і копру вивозять у далеку Австралію. Продають її недорого. Та Ефо-Аліандро, єдиний і повноправний володар Незалежного Коралового Королівства, все ж збагачується. І хоч який він не є відсталий, а бач (послухав-таки поради одного бізнесмена з Сіднея), гроші за добуту руками своїх підлеглих копру зберігає в іноземних банках Австралії. Дещо йому перепало й від американців. Та про це — потім…

Нас працювати не змушують. Проте ми й самі щоранку йдемо за узгір'я на кокосову плантацію. А що ж іще, скажіть, робити? Ефо не поспішає нас відпускати. Він, правда, каже, що скоро прибуде шхуна, тоді й відправить нас в Австралію. А поки що ми його гості чи, може, й бранці…

Збивати з-під високої крони горіхи, як і лущити їх, дістаючи копру, нелегко. Рекламні листівки брешуть. Не вірте, коли побачите на них, як буцімто просто й легко лізе на гінке дерево щасливий «дикун». Екзотична праця виснажлива, вона знесилює тубільця.

У цьому ми переконалися самі.

Кім Михайлович, Барарата й Лота, всівшись під широким навісом, разом з іншими лущили кокоси, а я з Альфредом приєднався до хлопців-пальмолазів.

— За цю небезпечну роботу, — зауважив Заєць, — Ефо повинен їм доплачувати.

— Аякже — так він і розщедриться! — докинув я.

Молоді остров'яни Маве й Куде збивали у високості з-під пальмових крон горіхи, а ми з Альфредом переносили їх під навіс.

Мине небагато часу — і великий раціоналізатор та винахідник Заєць допоможе полегшити працю заготовлювачів копри, за що одержить високу посаду — Міністра Двору в Незалежному Кораловому Королівстві атола Хібоко.

Поки що майбутній міністр працює нарівні з усіма.

…Натомлені верталися ми сьогодні у свій сарай. Паша Цвяхецький уже чекав. Майже щовечора він забирає нас до себе додому або на радіостанцію, яка знаходиться, як і його хижка, де живуть дві його дружини та цілий виводок дітей, за кілька миль від королівської резиденції — на неширокому скелястому п'ятачку міжгір'я. Стоїть хижка осторонь тубільного села.

У Цвяхецького дві дружини. Старша — Іришка, молодша — улюблена, якої він боїться і намагається її не гнівити, — Маришка. Принаймні так Паша їх називає. Вони — тубілки, розповнілі, особливо Маришка, дебелі малайки тамтешніх островів.

В Іришки смолянисто-чорне волосся, яке підступно посріблила рання сивина. Вогненно-чорні очі, різко окреслені вилиці. Молодша, Маришка, — русокоса: русявість на атолі Хібоко, як і на більшості сусідніх островів, — ознака знатного походження й родовитості.

[103] Тонізуюче, трохи наркотичне зілля-гумка.