Вибрані твори. Том другий: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Уся моя енергія й помисли зосередилися на човні. Я його будь-що повинен догнати, догнати якомога скоріше, поки акуляча зграя не повернула назад. Якщо ж акули вернуться, мені не минути лиха — вони неодмінно нападуть!

Щось боляче, ніби кропива, вжалило й обпекло руки. Я машинально одвів їх убік. Але, з брасу заходившись пливти наввимашки, знову наткнувся на щось невидимо жалюче.

— Ах ти ж, клята! — вилаявся вголос.

Переді мною на воді, ніби матові риб'ячі міхури, рясніли гірлянди пухирчастої фізалії. Ці крихітні тварини-«вітрильники» (вони так і звуться: португальський кораблик) мандрують з кінця в кінець по океану. Дотик їхній хоч і не смертельний, проте неприємний — на тілі довго лишаються сверблячі опіки.

Кораблики вжалили мене, і я зрозумів, що живий.

Глянув довкруг, озирнувся назад — акул не було. Лише там, де я впав, погойдувався мій крислатий капелюх та ніжками вгору, мов вуса морського рака-лангуста, стирчали окуляри фірми «Заєць і К°».

Натільна пов'язка спала зі стегон теж, і я плив майже голяком.

«Непогана приманка для акул!» — гірко посміхнувся.

Хоч і худий та кістлявий, а розшматують і проковтнуть залюбки.

Тим часом човен зупинився. Командир і Альфред сідали на банки, опустивши за борт весла.

Вони повернули лакану й швидко попливли мені назустріч.

Плив і я. І хоч плив недовго, за цей короткий час пам'ять встигла перегорнути не одну сторінку.

Я спочатку пригадав кілька трагічних історій, які трапилися з тими, хто опинився за бортом, їхні намагання не піддаватися паніці, перебороти страх.

Згадка ця додала сил. Але… Одразу ж, на зміну їй, виникла інша — океан кишить безліччю різноманітних страховиськ! Акули-людожери, гігантські спрути, кальмари, морські змії.

«… Раптом я жахнувся, мене охопив дріж, і тієї ж миті здалося, що за мною хтось стежить. Я озирнувся. Ліворуч, за кілька десятків метрів од човна, над водою височіла голова і довга шия. Двоє чорних, як вуглини, очей дивилися просто в душу. Вони банькато, ніби величезні нарости, нагорбилися на голові. Поглянувши на мене, дивовижна істота відвернулася, і я помітив у неї на спині схожі на темно-коричневу гриву пасма, замість волосся стирчали жахливі бородавки».

Ця історія про те, що трапилося одного разу із старим канадським рибалкою біля острова Ванкувер, як і пригадані розповіді про зустрічі з морськими зміями та чудовиськом на шотландському озері Лох-Нес, знову кинули мене в розпач.

Пливти, пливти, хоч би там що! — вирішив я, чимдуж вимахуючи руками.

Лакана мчала мені назустріч.

— Васка-Кваска, бідна моя! — заломлювала Лота руки.

— Тримайся, Василю! — крикнув Кім Михайлович. — Звихрюй воду! Барарато, Лото, — звернувся він. — Кидайте на акіо горіхи.

Та про це можна було й не говорити — тубільці самі приготувалися «бомбити» хижаків.

Один за одним кокоси полетіли в океан.

Акули, наполохані ними, крутонули ліворуч, за корму лакани.

Ще якийсь десяток метрів — і я біля човна.

— Давай руку!

Кім Михайлович і Альфред схилилися над водою.

І тієї ж миті, коли вони мене хотіли вихопити й підняти вгору, я відчув, як об ліву ногу щось боляче тернуло. Єдиний, блискавичний дотик — і все.

…Коли мене витягли на борт, із рани, вище коліна, юшилася, розтікаючись по човну, кров.

От тобі й да Гама — великий приборкувач акул!

Розділ дванадцятий

ТАК ТРИМАТИ!