Куди йшла стежка?: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Чекати? Чого чекати? Земля — найголовніше!

— Поки сонця дочекаємося, роса очі виїсть!..

Крики росли, люди штовхалися й сердилися все більше. В когось уже й шапка з голови злетіла, в когось і кров з носа потекла. І немало я накричався, не мало й розумніші говкали, поки трохи заспокоїлося.

— Ну, — сказав я, — ще й до поділу не дійшло, а ви вже б’єтеся. Ей, люди, люди, чи не соромно вам?!

— Та бо, паничу, болить воно нас, пече! — признався якийсь дядько по щирости. — Нам уже в голові помішалося. Один говорить одне, другий — друге, а десятий — десяте. Кажете ви — ніби й ваша правда, каже той пан — його правда, а ми, люди прості, не знаємо, кого слухати. Тільки ж що правда, то правда: несправедливість у нас велика, і треба, щоби хтось за робочим людом обстав.

— За трудящим тільки трудящий постоїть, а пан за паном руку тягне! — вкинув Жорж Крюк.

— Ви, дядьку, — звернувся я безпосередньо до селянина, — коли б побачили, що топиться у воді один український пан і один Москаль-мужик у лаптях, — кого б кинулися перше рятувати?

— Та ніби... — почухався за вухом дядько. — Воно, хоч і пан, а таки свій...

— Добре, господарю! — похвалив я. — В цій хвилині ви велику правду сказали! А зараз я вам покажу другу правду, щоби ви знали, кого слухати... Ви, — звернувся я до Крюка, — кажете, що належите до трудящих?

— Так! — потвердив Крюк.

— Ну, а я у вашу порожню заяву не вірю! Щоби бути трудящим, треба вміти працювати, а, щоби вміти, треба мати звичку до праці. Ви самі казали, що не давали себе визискувати, іншими словами сказавши — не працювали. То який же ви трудящий?

— Що ви мене хочете на словах упіймати! — знову розсердився Крюк. — Трудящий не повинен неодмінно на багача працювати. Може працювати і сам на себе.

— Гаразд, гаразд, але я хочу знати: звідки ви брали кошти на своє життя?

— Ви собі можете хотіти, але я не скажу, бо не зобов’язаний!

Я повернувся до натовпу:

— Чуєте, люди? От вам «трудящий»! От вам оборонець ваших інтересів: пролетар без батьківщини, визискуваний без визиску, робітник, який уміє лишень язиком працювати. Знаєте байку про повну і порожню бочки? Отже, перед вами така порожня бочка!

— То ви сам порожня бочка! — вереснув Крюк і посинів. — Ще не висвятився, а сповідати хоче! А що ви вмієте, крім того, щоб за батьком торбу на книші носити ?!

Я крутнувся і вхопив його за руку:

— Гей, люди! — крикнув. — У кого з вас є яка робота господарська: молотити, гній возити, чи дрова рубати?! Наймаюся на день, чи два з оцим «трудящим пролетарієм». Якщо він докаже, що зуміє працювати краще від мене, то я вам урочисто обіцяю того ж самого дня роздати увесь свій маєток до останньої нитки найбіднішим людям з нашого села. Але, — звернувся я до Жоржа, що намагався видерти свою руку, — але, коли ти, «пролетарію», не зробиш бодай половини того, що я зроблю, то я накажу своїм козакам всипати тобі сто нагаїв і посадити потому на тиждень в холодну на хліб і воду. Чув?

Базарну площу залягла тиша, а сотні очей жадібно впилися в Крюка, намагаючись видерти його відповідь раніше, ніж вона втілиться в слово. А Крюк стояв посинілий (цікава властивість — не червоніти, а синіти, як бузковий цвіт!) і намарно підшукував влучних слів для рішучої відповіді. Та, видно, нічого кращого не знайшов, крім викруту:

— Яке має значення, чи я більше, чи менше від вас зроблю? Ми говоримо принципово про саму ідею, а не про те, хто більше дров нарубає, чи гною навозить...

— Маєте! — показав я на нього людям і скочив із воза.

Крюк іще спробував щось говорити, але його слова потонули у вигуках:

— Годі, годі базікати! Вже бачимо, що за трудящий з тебе!..

— Йди в Расєю порядки заводити!..

— І то отаке чортзна-що людей баламутить!..

— Його добре було б до собачої буди прив’язати, щоби гавкав!

— Ні, краще до дишля причепити — буде язиком дзвонити!..

Тут і там, правда, чулися слабі й непевні голоси в обороні «трудящого», але більшість була проти нього. Велика більшість. Крюк був покладений на обидві лопатки. Він це бачив і розумів і кинув мені повний звірячої ненависти погляд. Ох, скільки ж цей погляд обіцював!..

Та я витримав його з іронією й великодушністю переможця. Засміявся і пішов до саней.