Літа зелені: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Ну, як ваша нога? — спитав я в нього (останнім часом він почав накульгувать на ліву ногу).

— Чудово, хлопчику, чудово. Це, певно, вивих. У мене ще міцне здоров’я, Роберт.

На другий день я помітив, що батько Софі чомусь ввесь час поглядає на мене. Ми монтували новий генератор, і він цілий день тупцявся поблизу. Як тільки Джемі відійшов, він бовкнув:

— Мені доконче треба поговорити з тобою після зміни.

Я з огидою глянув у свинячі очі, що тьмяно блискотіли на його аж синій від постійного пияцтва пиці.

— Про що це?

— Дізнаєшся потім. Давай зустрінемось в пивниці Фіттерса.

Я так нічого й не відповів йому, бо показався Джемі, і Голт пішов. Його слова збентежили мене. Чого він хоче? Я вирішив не йти. Проте після зміни, підштовхуваний тривогою й цікавістю, я все ж таки пішов у бар. Голт сидів уже за столиком.

Він вищирив на мене зубії.

— Що будеш пити?

Я сухо похитав головою.

— Мені нема часу. Чого ви там хотіли?

— Дай спочатку вип’ю хоч ковточок. — Він випив віскі і сказав: — Розмова буде про Софі.

Я спалахнув.

— Мені до неї нема діла!

— А може й є... — Він сьорбнув своє віскі і пильно видивлявсь на мене. — А неабиякий скандальчик вийде, коли про це дізнаються навколо.

Я аж здригнувсь, немов на мене хлюпнули холодною водою.

Голт вказав мені на стілець.

— Сідай, нема чого так приндитись. Ось я хильну ще трошки... — Він глянув на мене п’яними очицями. — Не заперечуєш?

— Про мене, — кинув я.

— Ну, за твоє здоров’я, — мовив він, коли йому принесли другу склянку віскі.

За півгодини я повертавсь до Драмбак Род, блідий і лютий, мов той тигр. Я зразу ж кинувся в кімнату дідуся і зачинив на клямку двері. Дідусь підвівсь і дав мені листа.

— Поглянь-но, Робі, — звернувся він схвильовано і радісно. — Я виграв премію — коробку кольорових олівців і «Гарні вчинки» в однотомнику.

— Начхать мені на ваші «Гарні вчинки»! — Я відштовхнув його, а книги і папери посипались додолу.

Дідусь кумедно витріщивсь на мене.

— Що сталося?

— Не прикидайтесь дурником, будь ласка. — Від хвилювання голос мій зробився грубим і хрипким. — І це після всіх ваших обіцянок... у мене й так багато горя... О господи, коли ж цьому кінець?

— Н-нічого не розумію. — У діда затрусилась голова.

— А ви подумайте як слід. — Я труснув його. — Подумайте, чого це втекла Софі від нас?

Він тупо повторив мої слова і раптом... немов воскрес: одразу ж перестав труситись, а на його обличчі з'явився дивовижний вираз — не здивування, а побожності; і він підніс угору руку, як той Мойсей, що наказав горі вродити воду.