Літа зелені: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— І все-таки, — сказала вона, немов продовжуючи невисловлену думку,—мене запрошують співати в хорі Томаса.

— Сольні партії?

— Так.

— О, Алісон... це ж просто чудово!

Вона кивнула, а на її обличчі я прочитав рішучу впертість.

— Це, всього-на-всього, тільки початок.

Велика пауза. Всі почали розходитись. І от, набравшись сміливості, я швидко запитав:

— Аліс, хочеш, я проведу тебе?

— Звичайно, — спокійно відповіла вона. — Усі розходяться. Давай покличемо маму.

Вона підійшла до місіс Кейс, що розмовляла з Рейдом. Віддавши квіти матері, Алісон одягнула пальто, накинула на голову шаль і почала з усіма прощатись. Стара глянула на мене з глибокою іронією. Помітивши цей дивний погляд, я попрямував до дверей. Та Алісон догнала мене на вулиці.

— Я зовсім не вдоволена собою, — задумливо промовила вона. — І трапиться ж таке: я мало не заплакала. Та, слава богу, цього не скоїлось.

— Нічого дивного. Це ж перший твій концерт, і було б навіть непогано, коли б ти трішечки поплакала.

— Ні, це було б безглуздо. Терпіть не можу, коли люди розкисають.

Я і не думав сперечатись, бо вже давно помітив, що наші погляди напрочуд різкі. У неї був твердий характер, велика витримка й настирливість, тобто ті якості, яких мені постійно бракувало. Вона не відзначалася ні розумом, ні почуттям гумору, зате була практична і розсудлива. До того ж, завдяки своєму честолюбству, робила все наполегливо й обдумано, не те, що я — наївний мрійник та романтик. Звичайно, вона розуміла, що стати співачкою не так-то легко; та не боялась труднощів, а вперто тренувала дихання і голос, від чого навіть схудла і змарніла. Під зовнішнім спокоєм дівчини ховалась досить тверда воля.

— Давай підемо на горби, Аліс, — хвилюючись звернувся я до неї. — Сьогодні так чудесно навкруги.

Вона всміхнулася на мій благальний тон.

— Ні, зараз холодно і вогко. Мабуть, невдовзі піде дощ. Та й мама, певно, буде ждати: сьогодні ж можуть прийти гості.

Я аж спітнів, — бо міг лягти і вмерти задля неї, а їй «якісь там гості» були важливіші.

— Я бачу, що тобі вже непотрібний, — промимрив я, — адже ми не будем бачитися цілу зиму.

Місіс Кейс останнім часом збиралася закрити дім на Сінклер-драйв і переїхати на зиму в Ардфіллан, до своєї родички: навчання Алісон потребувало значних витрат, — треба було економити.

— Ти так говориш, неначе Ардфіллан на другому кінці світу, — здивовано сказала Алісон. — Хіба ти не збираєшся відвідувати нас, як всі останні наші друзі? У нас там будуть танці...

— Ти ж знаєш, що я зовсім не танцюю.

— Треба навчитися.

— Можеш не турбуватись, — гірко сказав я, — там вистачить для тебе кавалерів.

— Авжеж. І думаю, що в ними буде веселіше, аніж з одним моїм знайомим.

У мене серце краялось, і гнів змінився тяжким відчаєм.

— Ах, Алісон, — заблагав я. — Не будемо сваритись. Я так кохаю тебе.

Вона відповіла не зразу. А коли стала говорити, то в голосі її почувся сум, а може, й страх перед майбутнім.

— Ти ж знаєш, що й я тебе кохаю. — І тихо додала: — Всім своїм серцем.

— То чом же ти не хочеш хоч трохи побуть зі мною?