Літа зелені: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Ну, це вже занадто. Щоб він був мені до обіду, інакше...

Стурбований, але нітрохи не зляканий, пішов я до школи разом з Гевіном; там ми дізналися, що не тільки будемо вчитися в одному класі, але й сидітимемо на одній парті. Ця радість, а також нові книжки, що їх приніс я мамі, щоб обгорнути, зайняли в мене увесь день. Та ввечері, коли всі ми зібралися за чаєм, я зрозумів, що сталося щось страшне: очі у мами були заплакані, а батько сидів зовсім пригнічений.

— Він що, і досі не з’являвся?

Мама сумно похитала головою.

Батько нервово затарабанив пальцями по столу й з такою люттю накинувся на грінку, наче то був не хліб, а дідусева голова.

Мовчанка. Нараз до кімнати увійшов Мар- док і тихо сказав:

— А може з ним сталась якась біда?

Батько гнівно зиркнув на свого синка-невдаху.

— Замовч, ти, бовдуре! Треба було на іспитах мудрувати.

Мардок знітився, й в кімнаті настала ще глибша тиша, яку знову порушив батько:

— І так він у тебе на шиї сидить, а тут ще шлятись та пиячити почав...

Мама не витримала:

— А звідки ти знаєш, що він пиячить?!

Батько здивовано витріщився на неї.

— У сердешного старого і копійки немає за душею, — продовжувала мама, — усі знущаються з нього, п’янюгою обзивають. П’янюга! Та з ним тут так поводились, що тільки бідоласі й лишалося: з моста та в воду... — І вона розплакалась.

Мардок переможно глянув на батька, а Кейт почала утішати маму.

— А дійсно, тату, — докорила Кейт, — пора б ужити заходів, щоб розшукати дідуся. Де там йому пити, коли грошей чортма.

Батько скривився.

— Щоб потім усі ляпали язиками довкола... І  так ганьба! — Він встав з-за столу. — Адже мій штат вже, певно, нишпорить за ним...

Батьків «штат» складався з довгов’язого помічника на ім’я Арчі Джупп, котрий улесливо виконував усі батькові накази, бо сподівався зайняти його посаду, та з товстелезного хлопця, який ходив повільно й сонно, за що робітники з котельного заводу прозвали його «Скороходом». Я не дуже-то вірив у їхні здібності, та скоро зрозумів, що помилявся. Пригадавши, в якому відчаї був дідусь, я неабияк схвилювався.

Настав і другий ранок, а дідуся все нема та нема. Вся сім’я в тривожному чеканні. В обід батько довго сидів похмурий, потім ударив злегка кулаком по столі й категорично заявив:

— Треба викликати Адама!

Так, так, хай приїздить Адам. Але потрібно дати телеграму... А в цій сім’ї завжди боялися телеграм — цих клятих вісників біди. Відмовившись від послуг Мардока, мама надягла капелюшок і побігла на драмбакську пошту. За годину Адам відповів: «Буду завтра о третій дня. Адам».

Як це не дивно, ми всі відразу стрепенулись: ця діловита акуратність дуже багато обіцяла. Мама поклала телеграму в окремий ящичок, де були сховані листи Адама, його свідоцтва, старі конверти з-під получки і навіть його дитячі кучері. Вона з погордою сказала:

— Адам напевно допоможе.

Перед самим приїздом Адама всіх нас добила страшна звістка. Батько серед білого дня вернувся з роботи разом з Арчі Джуппом, який залишився в прихожій, поки м-р Леккі розшукував маму. Наткнувшись на неї, він похнюпив голову й пробелькотів:

— Приготуйся почути тяжку новину... Знайшли капелюх старого... що плив по ставку.

Джупп, який ховав капелюх за спиною, показав нам свою знахідку.

— Він плавав на найглибшому місці, місіс Леккі. Проти причалу... — улесливо бідкався він. — Мені чомусь увесь день здавалося, що ваш родич там.

Я з острахом дивився на святу реліквію, а мама, нараз збагнувши своє горе, зайшлася гіркими сльозами.