«Яка вона добра й гарна... Але ж: два рядки — тридцять п’ять копійок, синя сорочка!..»
Я був щасливий.
Зайняли постать. Працюю, не розгинаючись, стараюсь, зверху пече сонце, а в грудях печія, і десь глибоко-глибоко думка жевріє: «Мужицька доля гірка...»
— Гай-гай! Тронька, не одставай!
Підводжу голову: мої рядки переполоті, а коло рову стоїть чорнява Пріся і кличе обідати.
І знов — хороше і смішно, почервонів і дістав цибулю з торби... Обідаємо.
До полудня працюють мляво, а коли попише табельщик, починають, як каже рябий Шаповал, дуріть:
Лановий лютує, лається: панові ця пісня не подобається!
А хтось на злість знову:
Вечоріє. А долинами на зеленій ботвині, як дівоцтво молода здає з дружками, стелиться: «Ой кінця ми, кінця...»
Повертаються додому змучені, в пилюзі, голодні.
Колосками кланяються жита, шумить од поділок вітер, а загорілі, трохи потріскані ноги одбивають якийсь чудний музичний такт:
— Легка втома... дома...
Передній ряд заколихався, сміються, а сміх гарний, простий.
— Тра-та-телень, тра-та-телень! — виграють на сапах голодні хлопці, а пісня котиться степом, в золотій пшениці, кісники смиче, волошки цілує і жартами пестливими берізку обгортає...
— Тра-та-телень...
Село в ярку. Я дома; нашвидку ковтаю картоплю з лушпайками, розказую матері, як пив коло криниці «собака» півпляшки і що гарна у Прохоренка дівчина, — переполює мої рядки.
Розказую щиро, інтимно...
Мати посміхається, журливо хитає головою:
— Оддишеш, завтра неділя... Сьогодні рябенька знесла перше яйце: збираю тобі на штани... Заробляй, синку, треба... Ми бідні, недостатки...
Подала води, поклала старий кожух на лаві і ще раз перепитала сина, хто переполював рядки...
— Прохоренкова... Гарна дівчина...
Зажмурив око, почервонів, а мати помітила і запитала:
— В повітці будеш спать?
Тихо. На ставку скрекотять жаби, в просі хававкає перепілка, і хтось чорний з золотими зірками на киреї вкриває голову рукавом старого кожуха...
— Ай, садками!..
О, танцюють зорі, блищать сапи, співають дівчата, — а попереду уквітчана любистком Пріся йде... Чорні коси з пшеничними колосками... Сміється, жартує, лізе через перелаз...
Цілую холодний рукав кожуха, спросоння посміхаюсь і сплю дитячим сном.
Ніч.
1919