Дорога: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Мокрими вулицями вони дісталися до віадука, забрали з машини піджаки та ковдру і пішли в бік залізничного насипу. Вилізли на нього, перетнули колії і трохи глибше в лісі знайшли візок. Рушили головною дорогою.

А якщо про хлопчика ніхто не піклується? Якщо в нього нема тата?

Там є люди. Вони просто ховаються.

Він виштовхнув візок на дорогу і зупинився. Розгледів на вологому попелі слабкі розмиті сліди вантажівки. Йому здалося, що він навіть відчуває запах коліс. Хлопець і далі смикав його за куртку.

Тату.

Що?

Я хвилююся за того хлопчика.

Знаю. Але в нього все буде добре.

Тату, треба повернутися за ним. Ми можемо повернутися за ним і взяти із собою. Його й собаку. Собака може спіймати для нас поживу.

Не можемо.

І я віддав би тому хлопчику половину своєї порції.

Припини. Так не можна.

Він знову заплакав.

Як же той хлопчик? крізь сльози. Як же той хлопчик?

У сутінках вони дійшли до перехрестя і всілися на дорозі. Він розклав шматки мапи й узявся їх вивчати. Ткнув пальцем у точку на мапі. Оце ми. Отут. Хлопець і не поглянув. Чоловік сидів, вивчаючи звивисте сплетіння червоних і чорних трас, тримаючи палець на точці, де, як він думав, вони могли бути. Ніби бачив їхні маленькі фігурки, що переміщуються картою. Ми ще можемо повернутися, тихо сказав хлопець. Це недалеко. Ще не пізно.

Вони отаборилися в переліску неподалік від дороги — там бодай було сухо. Однак не знайшли захищеної від поглядів місцини, де можна було б розкласти багаття. З'їли по два кукурудзяні коржики та лягли на землю, загорнувшись у піджаки і ковдри й притулившись один до одного. Він обійняв хлопця, і невдовзі той припинив тремтіти й заснув.

Собака, якого він пам'ятає, ішов за нами два дні. Я намагався принадити його, але безрезультатно. Зробив дротяний зашморг, щоб піймати. У револьвері лишилося три патрони. І жодного запасного. Собака пішов по дорозі в протилежний бік. Хлопець поглянув на нього, потім на мене, знову на собаку і розплакався, благаючи не вбивати тварину, і я пообіцяв, що не буду. Не собака, а самі ґратки кісток, обтягнуті шкірою. Наступного дня він зник. От цього собаку він згадує. А хлопчиків — ні.

У кишені лишилися загорнуті в ганчірку засохлі родзинки. Опівдні вони сіли на суху траву біля дороги та з'їли їх. Хлопець поглянув на батька. Оце й усе, що в нас є?

Так.

Тепер ми помремо?

Ні.

Що ми робитимемо?

Спочатку вип'ємо води. Потім підемо далі.

Добре.

Увечері вони блукали полем, шукаючи місце, де можна було непомітно для чужого ока розкласти багаття. Тягнули візок по землі. Не дуже обнадійлива місцина. Завтра знайдуть якусь їжу. Ніч заскочила їх на багнистій дорозі. Почвалали вздовж поля до віддаленого скупчення дерев, що різко чорніли на тлі останнього видимого світла. Поки дісталися туди, уже запала ніч. Тримав хлопця за руку та обламував ногою хмиз та гілля для багаття. Деревина була волога, але він зчистив ножем суху кору і розставив гілки й патички довкола вогню сохнути. Потім розстелив на землі поліетилен, дістав із візка піджаки та ковдри. Вони зняли вологе брудне взуття, сіли й простягнули руки до полум'я. Запала тиша. Він хотів щось сказати, але нічого не спадало на думку. Відчував це й раніше — щось більше від заціпеніння й тупого відчаю. Світ зібгався до грубого ядра роздрібки сутностей. Назви речей поступово западали в небуття разом із самими речами. Кольори. Види птахів. Страви. Врешті-решт забулися назви, що здавалися непохитними. Виявилися крихкішими, ніж можна було подумати. Скільки вже всього зникло? Священна говірка втрачала означування, а отже, вже не стосувалася реальності. Маліла, ніби намагаючись зберегти тепло. І свого часу миготіла й згасала.

Через виснаження вони проспали всю ніч. Вранці від вогню лишився мертвий чорний слід на землі. Він узув брудні черевики й пішов збирати дрова, хукаючи на складені чашечкою долоні. Пробирає до кісток. Може, уже листопад. Або й грудень. Розклав багаття і вийшов до переліска. Став там і окинув оком місцевість. Мертві поля. Стодола вдалині.

Ґрунтівкою дісталися до пагорба, на якому колись стояв будинок. Давно згорів. Обриси іржавого нагрівача в підвалі, затопленому чорною водою. По всьому полю валялися зірвані вітром погнуті листи обвугленої покрівельної жерсті. У стодолі на дні запиленого коша знайшли кілька жмень якогось зерна. З'їли його з пилом, навіть не сідаючи. Попрямували через поле до дороги.

Йшли вздовж муру повз залишки саду. Вузлуваті чорні дерева росли рядами, а землю густо вкривало гілля. Він зупинився й поглянув на поля. Вітер зі сходу. М'який попіл ворушиться у борознах. Затихло. Знову дме. Він уже все це бачив. Сліди засохлої крові на стерні, сірі кільця нутрощів там, де забитого випатрали, а тіло потягли далі. На стіні — фриз із людських голів, усі висушені обличчя однакові, із застиглими напруженими посмішками та примруженими очима. У шкіряних вухах — золоті кульчики, схожі на щурячі хвости пасма рідкого волосся звиваються на черепі. Зуби в лунках ясен схожі на штучні, сині грубі саморобні татуювання, нанесені вайдою, збляклі під нікчемним сонцем. Павуки, мечі, мішені. Дракон. Рунічні символи, гасла, написані з помилками. Давні візерунки, що прикривають старі шрами. З проломлених, але не безформних черепів зняли шкіру, розфарбували їх, на лобі лишили нерозбірливі написи, а на одному ясно-білому черепі чорнилами старанно позначили місця поєднання кісток, ніби в інструкції зі збирання моделі. Він озирнувся на хлопця. Той стояв біля візка просто на вітрі. Поглянув на суху траву, що ледь ворушилася, на ряди темних звивистих дерев. На сірій від попелу стіні де-не-де майоріли клапті одягу. Він пройшов уздовж муру, востаннє оглянув маски, переступив перелаз і попрямував туди, де на нього чекав хлопець. Поклав руку йому на плечі. Добре, сказав він. Ходімо.

Він вбачав послання вже в кожній такій події, що колись трапилася. Послання і попередження — саме цим був мальовничий образ забитих і зжертих. Уранці він прокинувся, закутаний у ковдру, повернувся на інший бік і крізь дерева поглянув назад на пройдений відрізок дороги. Саме вчасно, аби помітити чотирьох, що йшли у ряд. Всі в різному одязі, але з червоними шарфами. Червоногарячими, помаранчевими — різних відтінків, наближених до червоного. Чоловік поклав руку хлопцеві на голову. Тсс, прошепотів він.

Що таке, тату?