Юдейська війна: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Архітектор сказав незадоволено:

— Бар’єр цезаревої ложі я думаю зробити з цього покрапленого зеленим і чорним серпентину. Мені прислали особливо прекрасний шматок зі Спарти.

— Я бачив нові будівництва в Александрії, тепер, коли їхав сюди, — сказав Йосиф, він не хотів, щоб його витіснили з розмови. — Вулиці там широкі, ясні й прямі.

Архітектор сказав зневажливо:

— Будувати в Александрії може кожен телепень. Там вони мають простір, рівну площу.

— Заспокойтесь, майстре, — сказав своїм високим, масним голосом Клавдій Реґін. — Що Рим інший, ніж Александрія, бачить навіть сліпий.

— Дозвольте мені напоумити молодого пана, — сказав, усміхаючись, сенатор Марулл.

Він був збуджений, мав охоту виставлятися напоказ, як це любив і цезар, і багато інших великих панів із його двору. Він дужче розсунув завіси свого паланкіна, щоб усі могли бачити його худе, виплекане обличчя, пурпур його сенаторського убрання. Він розглядав чоловіка з провінції крізь смарагд свого монокля.

— Так, молодий чоловіче, — говорив він своїм носовим іронічним голосом, — ми поки що відбудовуємося, і місто наше ще не має закінченого вигляду. Та все ж ви можете, навіть і без великої фантазії, вже й тепер розпізнати, яким містом ми станемо до кінця цього року.

Він випрямився трохи вище, висунув ногу, взуту в червоний, на високих підошвах черевик, які належить носити людям першого благородного стану, і взяв, злегка пародіюючи, тон базарного оповісника.

— Без перебільшень я смію запевняти: хто не знає золотого Риму, не може сказати, що він справді жив. Завжди, де б ви не були в Римі, пане, ви перебуваєте постійно в центрі, бо ми не маємо меж, ми зливаємося дедалі більше і з околом. Ви чуєте тут сотню мов. Ви можете вивчати тут особливості всіх народів. Ми маємо тут більше греків, ніж Афіни, більше африканців, ніж Карфаген. Ви можете також, не роблячи кругосвітньої подорожі, дістати тут всі продукції світу. Ви знайдете вантажі з Індії й Аравії в такій кількості, що мусите дійти до переконання: віднині земля там певно назавжди оголена, і коли ті народи хочуть задовольнити свої потреби на свої власні вироби, вони мусять прийти до нас. Чого ви бажаєте, пане: іспанської вовни, китайського шовку, альпійського сиру, арабських пахощів, медичних товарів із Судану? Ви дістанете премію, коли чогось не знайдете. Чи ви бажаєте найновіших вістей? На форумі і Марсовому полі ми точно інформовані, коли у Верхньому Єгипті знижуються ціни на зерно, коли воєначальник на Рейні виголошує дурну промову, коли наш посол при дворі парфянського царя наробить шуму голосним чханням. Ніякий учений не може працювати без наших бібліотек. Ми маємо так багато статуй, як і жителів. Ми платимо найвищі ціни за доброчесність і за порок. Усе, що тільки ваша фантазія спроможна вигадати, ви знайдете у нас. Але ви знайдете набагато більше такого, що ваша фантазія навіть вигадати не спроможна.

Сенатор перехилився з паланкіна. Далеко навколо всі слухали Його. Він витримав іронічну позу до кінця, імітуючи адвоката чи базарного оповісника, але в його словах звучало тепло, і всі відчували, що ця велика похвала місту більше справжня, ніж пародійна. Захоплено слухали вони, як прославлялося місто, їхнє місто, з його благословенними чеснотами і благословенними пороками, місто найбагатших і найбідніших, найживіше місто світу. Як уславленого актора в театрі, надпоривно вітали вони сенатора, коли він скінчив. Але сенатор Марулл уже не слухав більше, він не кинув також жодного погляду більше на Йосифа. Він зник у паланкіні, кивнув архітекторові та звелів пояснити йому модель новоспоруди. Й ювелір Клавдій Реґін не сказав більше й слова Йосифові. Проте, коли Йосиф вибирався з кипучої маси, він підморгнув йому іронічно-підбадьорливо, від чого його м’ясисте обличчя змінилося на надзвичайно лукаве.

Задумливо, не кидаючи жодного погляду на оточення, хоч його часто штовхали, ішов Йосиф крізь міську метушню. Він зрозумів не всю промову сенатора, але вона сягнула його серця і дала його думкам літ. Він піднявся вгору на Капітолій, жадібно поглинав видовище храмів, вулиць, пам’ятників, палаців. В Золотому домі, побудованому там, римський цезар править світом, і з Капітолію сенат і народ Риму видають свої постанови, що змінюють світ, і там у архівах, схований у бронзі, лежить порядок світу, як його встановив Рим. Римом називається сила. Він повторив про себе це слово: Рим, Рим, потім переклав його по-гебрейському, виходило «Гевура» і звучало далеко не так страшно, потім переклав це по-арамейському, виходило «Кохба», і слово втратило всю свою загрозливість. Ні, він, Йосиф, син Маттіаса з Єрусалиму, священик першої черги, не мав страху перед Римом.

Він дивився на місто, воно ожвавлювалося дедалі дужче, був час великого післяполуденного руху. Крики, метушня, діловита діяльність. Він вбирав у себе картину міста, але за тим, реальніше, ніж цей справжній Рим, бачив він своє рідне місто, Кам’яну палату храму, де засідала Велика рада, і сильніше, ніж шум форуму, чув він ясне гудіння велетенської лопатної сурми, яке при сході та заході сонця лунало над Єрусалимом і аж до Єрихона, сповіщаючи, що приноситься на вівтар Ягве щоденна всеогненна жертва. Йосиф сміявся. Тільки той, хто народився в Римі, може бути сенатором. Цей пан Марулл дивиться гордо й бундючно зі свого паланкіна і виставляє свою ногу в червоному, з високими підошвами і чорними ременями, черевику, які носять чотириста сенаторів. Але він, Йосиф, воліє бути народженим в Єрусалимі, хоч він не має навіть персня другого благородного стану. Ці римляни сміються а нього: але глибше сміється він із них. Те, що вони можуть дати, ці люди Заходу, їхню техніку, їхню логіку, — це можна вивчити. Що не можна вивчити — це силу східного видіння, святість Сходу. Нація і Бог, людина і Бог там одне. Але це невидимий Бог, його не можна бачити і не можна вивчити. Його або мають або не мають. Він, Йосиф, має це, цього невидимого, якого не можна вивчити. А що він вивчить інше, техніку й логіку Заходу, в цьому він не почуває ніякого сумніву. Він зійшов із Капітолію вниз. Його довгі, запальні очі горіли на блідо-смаглявому, кістлявому обличчі. В Римі знали, що багато людей зі Сходу одержимі своїм богом. Йому дивилися вслід, деякі трохи глузливо, деякі, можливо, із заздрістю, але більшості, жінкам насамперед, він подобався, коли проходив, сповнений мріями і честолюбством.

Кай бар-Цаароне, президент Агріппінської громади, в якого Йосиф жив, був власником процвітаючої мистецької меблевої фабрики в Римі. Його головні крамниці містилися по другий бік Тибру, у центрі міста, крамниця для дрібних городян на вулиці Субура, крамниця речей розкоші — в аркадах Марсового поля. В будні навіть його просторий приватний будинок в юдейському кварталі, недалеко від Воріт трьох вулиць, був напханий речами його виробництва. Але сьогодні, напередодні суботи, не можна було помітити й сліду цього. Йосифові здавалося, що весь дім, а особливо простора їдальня, сьогодні змінилися. Раніше кімната навпроти двору стояла відчиненою. Сьогодні вона була закрита величезною завісою, і Йосиф, приємно зворушений, згадав звичай рідного краю — так заведено було в Єрусалимі. Він знав: доки висить ця завіса, кожного, хто зайде до їдальні, привітають як бажаного гостя. А коли знову відсунуть її, тоді почнеться вечеря. І хто приходить потім, приходить пізно. І кімната сьогодні освітлена не римським способом, а за звичаєм Юдеї: срібні, прикрашені гірляндами фіалок лампи звисали зі стелі. На буфеті, на столовому приладді, на келихах, на сільничках, на пляшках з олією, оцтом і прянощами сяяла емблема Ізраїлю — гроно винограду. Але приємніше, ніж увесь цей блиск, зворушило Йосифа те, що на столі стояли обгорнуті соломою огрівні пачки, бо в суботу не можна варити, тому страви були вже готові, й їхній запах наповнював приміщення.

Проте, хоч оточення було втішне, Йосиф почував себе незадоволеним. Про себе він розраховував на те, що йому, як священикові першої черги і носієві великого докторського титулу Єрусалима, запропонують почесне місце на одній із трьох спеціальних канап. Але цей чванькуватий римлянин дуже забрав собі в голову, що тепер, після великої пожежі, його меблеве підприємство іде так добре, і він зовсім не думає про те, щоб приділити йому одне з своїх почесних місць. Навпаки, він мусить, вочевидь, сидіти з жінками і малошанованими гостями за великим загальним столом.

Чого, власне, баряться, не підіймають завісу і не починають їсти? Кай давно вже, кладучи їм руку на тім’я, поблагословив своїх дітей стародавньою мовою: хлопців — хай сподобить тебе Господь бути як Ефраїм і Менасса, дівчат — хай зробить тебе Бог такою, як Рахіль і Лея. Всі були нетерплячі, хотіли їсти: чого ж чекати?

Тут крізь завісу почувся знадвору знайомий голос, і в кімнату зайшов з-за завіси гладкий пан, якого Йосиф уже бачив: фінансист Клавдій Реґін. Він жартівливо привітав римським способом господаря і його стародавнього батька Аарона, він кинув також малошанованим кілька прихильних слів, і, дивись ти! — Йосиф був дуже гордий тим: він упізнав його, він підморгнув йому своїми важкими, сонними очима і сказав своїм високим, масним голосом, і всі чули це: «Добрий день, мир тобі, Йосифе бен-Маттіас, священик першої черги». Потім зразу підняли завісу, Клавдій Реґін без подальших церемоній ліг на середню канапу, на почесне місце. Кай зайняв друге, старий Аарон — третє. Потім Кай над повним келихом, що налитий був юдейським вином і вином єшкольським, проказав освячуючу молитву суботнього вечора, він благословив вино, і великий келих переходив від рота до рота, потім він благословив хліб, розламав його, поділив, і всі сказали «амінь», і потім, нарешті, усі почали їсти.

Йосиф сидів між огрядною господинею і вродливою шістнадцятирічною донькою сім’ї, Іреною, що безупинно видивлялася на нього своїми лагідними очима. Було ще багато людей за великим столом, хлопець Корнель і другий напівдорослий син Кая, також два смиренні, непомітні студенти-богослови, які чекали на те, щоб добре наїстися тут сьогодні увечері, і передусім молодий пан із коричнево-жовтим, різким лицем, що сидів навпроти Йосифа й одверто розглядав його. Відомо було, що цей пан теж походить із Юдеї, принаймні з напівгрецького міста Тиверії, і що він зветься Юст, так, Юст із Тиверії, і що його становище всіма сторонами загрозливо подібне до становища Йосифа. Він також вивчав богословів, юриспруденцію і літературу. Він зайнятий був переважно політикою, жив тут як агент номінального царя Агріппи, і хоч поступався перед Йосифом родинною благородністю, зате від народження краще знав грецьку й латинську мови, і уже три роки перебував тут. Молоді чоловіки придивлялися один до одного, обидва з великою цікавістю, чемно й дуже недовірливо.

Там, на почесних канапах, розмовляли голосно, безтурботно. Обидві пишні синагоги у центрі Риму згоріли, тим часом, як три великі молитовні тут, на правому березі Тибра, залишилися неушкоджені. Це, звісно, прикро й боляче, що обидва божі доми згоріли, та проте президент релігійної громади з правого берега трохи й радувався. П’ять юдейських громад у Римі мали кожна свого власного президента, і між ними відбувалося гостре змагання, насамперед між дуже замкнутою Фелійською синагогою та численною, але зовсім не добірною Агріппінською громадою Кая. Батько Кая, дуже старий Аарон, найперший бурчав беззубо проти гордих дурнів із того берега. Хіба це не закон і старий звичай, щоб синагоги ставляти щоразу на найвищому місці, як от в Єрусалимі храм із висоти панує над містом? Але, розуміється, Юліан Альф, президент Фелійської громади, хотів мати свою синагогу дуже близько від Палатина, коли навіть вона заради того повинна стояти нижче. Це була Богова кара, що він допустив спалити свої доми. Кара найперше за те, що юдеї з того берега купують для себе сіль у римлян, хоч кожен знає, що цю сіль для того, щоб вона мала гарний вигляд, змішують зі свинячим жиром. Так лаяв старий все і вся. Наскільки Йосиф міг зрозуміти із цього досить незв’язного бурчання, воно спрямоване тепер було проти тих, що свої святі гебрейські імена з причини моди та ділових міркувань переінакшували на грецький і латинський кшталт. Його син Кай, що спершу називався Хаїм, усміхався добродушно, вибачливо; власне, діти не повинні були це чути.

Але Клавдій Реґін сміявся, вдаряв старого по плечу, сказав, що він від народження називався Реґін, бо він народився невільником, і так його пан назвав його. Але він, власне, мусив називатися Мелек, так іноді кликала його мати, і він аж нічого не має проти того, коли й старий називатиме його Мелеком.

Коричнево-жовтий Юст тим часом наче обмацував Йосифа. Йосиф відчував увесь час, що за ним стежать. Він мав таке враження, що цей Юст внутрішньо глузує з нього, з його розмови, з того, як він вимовляє слова, з його Єрусалимського звичаю їсти, як він, наприклад, великим і третім пальцями всував у рот зубочистку зі сандалового дерева. Тепер цей Юст безпосередньо спитав його, і в його запитанні так заклято звучала вищість жителя світового міста:

— Ви тут у політичних справах, мій пане й докторе Йосифе бен-Маттіасе?

І тут Йосиф не міг стриматися, він мусив дати відчути цьому глузливому молодому римлянинові, що він є справді щось велике та важливе, тому й послали його сюди, і він розповів про справу своїх трьох невинних. Він запалився, говорив трохи занадто патетично, як для слуху цього скептичного римського товариства; проте стало тихо в обох половинах кімнати, на почесних канапах і за великим столом всі слухали красномовного, захопленого собою і своєю справою молодого чоловіка. Йосиф добре помічав, як мрійливо поглядала на нього Ірена, як сердився його колега Юст, як сам Клавдій Реґін прихильно усміхався. Це окриляло його, його слова стали значніші, його віра в своє послання гарячіша, його мова стала загарливіша. Він говорив, доки старий не спинив його обурено: в суботу не можна розмовляти про справи. Йосиф ураз замовк, смиренно наляканий. Але внутрішньо він був задоволений, відчував, що його промова мала вплив.

Нарешті, трапеза закінчилася, Кай проказав довгу застольну молитву, всі вийшли, залишилися тільки серйозні чоловіки. Тепер Кай запросив і Йосифа й Юста на почесні канапи. Невкладистий змішувальний апарат перенесли на стіл. Зняли, коли вийшов строгий старий, приписані звичаєм головні накриття, й зітхнули вільно.

Отже, четверо чоловіків лежали й сиділи вкупі за вином, цукерками й фруктами, ситі, задоволені, налаштовані на розмову. Приміщення освітлювалося приємним жовтуватим світлом, завіса була піднята високо, з темного двору віяло ласкавою прохолодою. Обидва старші пани говорили з Йосифом про Юдею, розпитували його. Кай був, на жаль, тільки один раз в Юдеї, ще молодим чоловіком, давно вже; він разом із сотнею тисяч інших прочан приніс своє жертовне ягня на свято Пасхи до храму. Він багато бачив після того, тріумфальні походи, пишні вистави на арені, у Великому цирку, але вигляд біло-золотого храму в Єрусалимі й ентузіастичних сотень тисяч, що переповнювали грандіозне приміщення, лишається найвеличнішим із того, що він бачив за своє життя. Всі вони тут, у Римі, прив’язані до старої батьківщини. Хіба вони не мають своєї власної прочанської синагоги в Єрусалимі? Хіба не надсилають туди храмові податки та подарунки? Хіба вони не заощаджують свої гроші, щоб їхні трупи після смерті послали до Юдеї та поховали в старій землі? Але панове в Єрусалимі роблять так, щоб викликати огиду до цієї старої батьківщини. Чому, будь я проклятий, ви не вживаєтеся з римським урядом? Можна ладити миром із цезарськими чиновниками, це терпимі люди, ми це добре знаємо з власного досвіду. Але ні, ви в Юдеї завжди мусите виявляти свою впертість, затятість у вас у крові, й одного прекрасного дня горщик буде розбитий. Вам треба солодких ріжків чи що? — переклав він свої слова арамейською мовою, сміючись, але по-суті дуже серйозно.

Ювелір Клавдій Реґін, усміхаючись, відзначив, що Йосиф за строгим Єрусалимським етикетом випивав свій келих не враз, а двічі відставляючи його. Клавдій Реґін знав відносини в Юдеї точно, він був там тільки два роки тому. Не римські чиновники винні в тому, що Юдея не заспокоюється, і не великі пани в Єрусалимі, а виключно тільки маленькі агітатори, «Месники Ізраїлю». Тільки тому, що вони не бачать іншого способу зробити політичну кар’єру, вони підбурюють до безнадійного збройного повстання. Ніколи не жилося юдеям краще, як за правління цього благословенного цезаря Нерона. Вони в усіх галузях мають вплив, і цей вплив зростатиме, якщо тільки вони будуть досить розумні, не поводитимуться занадто гостро.

— Що важливіше: мати силу чи показувати силу? — закінчив він і прополоскав рот теплуватим вином.

Йосиф визнав за вчасне вкинути слово про «Месників Ізраїлю».

— Панове в Римі, — сказав він, не повинні забувати, що в Юдеї править не тільки самий холодний розум, але неодмінно має значення й серце. Там на кожному кроці натикаєшся на знаки римського суверенітету. Пан Кай бар-Цаароне з теплим серцем згадує свято Пасхи в храмі. Але досить тільки побачити, як брутально й цинічно поводиться, наприклад, римська поліція в цьому храмі, коли вона має охороняти порядок на свято Пасхи, і навіть спокійній людині вдаряє кров у голову. Не легко святкувати визволення з Єгипту, відчуваючи при кожному слові кулак римлянина на своїй потилиці. Триматися спокійно тут, у Римі — це ніяке мистецтво, тут, певно, і мені це буде не трудно; але нестерпно важко це в країні, обраній Богом, у Божій оселі, в країні Ізраїлю.