Безлюдні острови 17-21: читать книгу онлайн полностью и бесплатно



Дружба є тією квіткою, яку я не змогла виростити

(тільки Аня Секстон мене розуміла, бо вона

так само бачить Бога в самогубстві).

Я завжди почувалася чужою серед жінок,

які досягають оргазму за кожним бажанням,

але не заздрила їм — заздрила їх подорожам

з багатими чоловіками, які могли дозволити собі дорогі готелі

в будь-якому куточку світу.

Я викрадала їхні спогади, бачачи себе

на тропічних островах і серед стародавніх статуй

Греції, Македонії та Риму, позуючи для фотографій,

або на Червоній площі, на фоні собору Василя Блаженного,

будівельників якого осліпив Іван Грозний,

щоб вони не змогли скопіювати диво, але один із них повернув зір,

втік до Шаха Джахана та побудував мавзолей

для покійної пані Мумтаз Махал

— — — — — — — з лазуритів Афганістану,

— — — — — — — з мармурів Раджастану,

— — — — — — — з агатів Ємену,

— — — — — — — з бірюзи Тибету,

— — — — — — — з малахітів Росії,

— — — — — — — з китайських кристалів

— — — — — — — з черепашок і перлів Індійського океану.

А потім Шах Джахан відрубав йому руки,

щоб не міг скопіювати дива...

Натомість у мене є фото з годинником, розірваним вітром

і вмурованим в стіну плачу, білу, мов мої трусики,

на яких я вишила червоного лебедя — пам'ятку

про власну сексуальну ініціацію. Я з тих жінок, які вимикають світло