Зібрання творів у семи томах. Том 1. Вечори на хуторі біля Диканьки: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Ох і молодець! за це люблю! — говорив Черевик, трохи підпивши й бачивши, як наречений зять його налив кухоль завбільшки з півкварти[41] і, навіть не скривившись, вихилив до дна, торохнувши потім його вдрузки. — Що скажеш, Параско? Якого я тобі жениха дістав? дивись, дивись: як він хвацько тягне сивуху!..

І, посміхаючись та заточуючись, поплентався він з нею до свого воза, а наш парубок пішов уздовж рядів з дорогим крамом, де були купці навіть із Гадяча й Миргорода — двох знаменитих міст Полтавської губернії, — наглядіти кращу дерев’яну люльку з мідною гарною оправою, квітчасту по червоному тлі хустку і шапку на весільні дарунки тестеві й усім, кому слід.

IV

— Ну, жінко! а я знайшов жениха дочці!

— Ото, якраз до того тепер, щоб женихів шукати. Дурню, дурню! тобі, мабуть, і на роду написано залишитися таким! Де ж таки ти бачив, де ж таки ти чув, щоб добрий чоловік бігав тепер за женихами? Ти подумав би краще, як пшеницю з рук збути; гарний, мабуть, і жених той! гадаю, голодранець над голодранцями.

— Е, як би не так, подивилась би ти, що то за парубок! Сама свитка більше коштує, ніж твоя зелена кофта й червоні чоботи. А як сивуху знаменито хлище… Чорт би мене взяв разом з тобою, коли я бачив на віку своїм, щоб парубок одним духом вихилив півкварти, не скривившись.

— Ну, отож: йому як п’яниця та волоцюга, то й його масті. Б’юсь об заклад, якщо це не той самий шибеник, що вчепився до нас на мосту. Шкода, що й досі він не попадеться мені: вже б я йому далася взнаки.

— Та що, Хівре, хоч би й той самий; чому ж він шибеник?

— Е! чого ж він шибеник! Ох, ти, голово безмозка! чули? чого він шибеник! Куди ж ти заховав дурнуваті очі свої, коли проїздили ми млини; йому хоч би отут, перед самим його закаляним тютюнищем носом, знеславили його жінку, йому б те й байдужісінько.

— А все ж я не бачу в ньому нічого поганого: хлопець хоч куди! ото тільки, що заліпив був на мить мармизу твою гноєм.

— Еге! та ти, я бачу, й слова не даси мені сказати! а що це воно таке? коли це бувало з тобою? мабуть, встиг уже сьорбнути, не продавши нічого…

Тут Черевик наш помітив і сам, що розбалакався занадто, і закрив на мить голову свою руками, гадаючи, без сумніву, що розгнівана жінка так і вчепиться йому в чуба своїми подружніми кігтями.

«Отуди до дідька! от тобі й весілля! — думав він про себе, відступаючи від сильного натиску дружини. — Доведеться відмовити путящому чоловікові отак з доброго дива. Боже Ти мій Господи, за що така напасть на нас, грішних! і так багато всякої погані на світі, а ти ще й жінок наплодив!»

V

Неуважно дивився парубок у білій свитці, сидячи коло свого воза, на народ, що глухо гомонів навколо нього. Втомлене сонце покидало світ, спокійно пропалахкотівши свій полудень та ранок; і згасаючий день чарівно й сумно, й яскраво рум’янився, як щоки прекрасної жертви невблаганної недуги в урочисту хвилину відлітання її на небо. Сліпучо виблискували верхи білих шатрів та яток, освітлені якимось ледве помітним огненнорожевим світлом. Шибки навалених купами вікон горіли; зелені пляшки і чарки на столах у шинкарок стали огненними; гори динь, кавунів і гарбузів здавались вилитими із золота і темної міді. Гомін помітно рідшав і вщухав, і потомлені язики перекупок, мужиків та циган лінивіше й повільніше повертались. Де-не-де починав блимати вогник, і запашна пара од варених галушок розносилася по стихаючих вулицях.

— Чого зажурився, Грицьку?[42] — скрикнув високий, засмаглий циган, ударивши по плечу нашого парубка. — Що ж, віддавай воли за двадцять!

— Тобі б усе воли та воли! Вашому племені все б бариші тільки. Підвести та обдурити доброго чоловіка.

— Тьху, диявол! та тебе не в жарт замарудило. Чи не з досади, що сам накинув собі наречену?

— Ні, це не по-моєму; я додержую свого слова; що вже зробив, тому й довіку бути. Та от у старого бовдура Черевика нема совісті, видно, і на півшеляга[43]: сказав, та й назад… Ну, його й винуватити нема чого, він — пень, та й годі. Все це штуки старої відьми, що ми її сьогодні з хлопцями на мосту вилаяли на всі боки! Ех, якби я був царем або паном великим, я б перший перевішав усіх тих дурнів, що дозволяють себе сідлати бабам…

— А продаси воли за двадцять, якщо ми заставимо Черевика віддати нам Параску?

Здивовано поглянув на нього Грицько. В смаглявих рисах цигана було щось злостиве, в’їдливе, низьке і разом погордливе: людина, глянувши на нього, вже ладна була визнати, що в цій чудній душі киплять достоїнства великі, та їм одна тільки нагорода є на землі — шибениця. Рот, що зовсім провалився між носом і гострим підборіддям, завжди осяяний в’їдливою усмішкою, невеликі, але жваві, як огонь, очі і безупинне миготіння на лиці блискавки задумів і намірів — все це начебто вимагало особливого, такого ж дивного для себе убрання, яке саме й було тоді на ньому. Цей темно-коричневий каптан, що один дотик до нього, здавалось, перетворив би його на порох; довге чорне волосся, що пасмами спадало на плечі; черевики, взуті на босі, засмаглі ноги — все це, здавалося, приросло до нього й становило його природу.

— Не за двадцять, а й за п’ятнадцять віддам, якщо не збрешеш тільки! — відповів парубок, не зводячи з нього допитливих очей.

— За п’ятнадцять? добре! Гляди ж, не забувай: за п’ятнадцять! ось тобі й синиця на завдаток![44]

— Ну, а як збрешеш?

— Збрешу — завдаток твій!

— Добре! ну, давай же по руках!

— Давай!

VI

— Сюди, Афанасію Івановичу! ось тут тин нижчий, підіймайте ногу, та не бійтесь: дурень мій подався на цілу ніч з кумом під вози, щоб москалі часом не поцупили чого.

Так грізна жінка Черевикова ласкаво підбадьорювала поповича, що боязко тулився коло тину; той виліз хутко на тин та довго стояв вагаючись на ньому, ніби висока страшна примара, націлюючись оком, куди б краще стрибнути, і, нарешті, з шумом кинувся в бур’ян.

[41] * …завбільшки з півкварти… — Квартою в давнину називали міру рідких і сипких речовин, вимірювану кухлем — квартою об’ємом близько 1 л.

[42] * — Чого зажурився, Грицьку? — Грицько — одне з імен чорта в Україні. Демонічність образу парубка Гоголь підкреслює характерною для нечистого зовнішністю — засмагле обличчя, огненні очі; двозначністю відповіді на питання Черевика, чи не Охрімів він син, — «Хіба тільки лисий дідько, як не він», а також угодою зі ще одним демонічним персонажем — циганом.

[43] * …і на півшеляга… — Шеляг — старовинна українська найдрібніша монета польського походження.

[44] * …синиця на завдаток! — Синиця — грошова асигнація у п’ять карбованців синього кольору.