Безлюдні острови 6-7: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

З вуст легата пролунав придушений шепіт:

- Сотнику, наказую відкликати свій підпис!

- У мене тільки одне слово! — відповів старий солдат.

- І в мене лише одне: смерть!

Зосимуса вивели із залу й негайно стратили. Легат подивився на присутніх таким поглядом, який говорив, що він уб'є без жалю, навіть якщо йому доведеться знищити когорту ветеранів, і стиснуті губи над його гордим підборіддям підтверджували цей вирок. Він коротко сказав:

- Sequentes[11]!

Йому відповіли багато уст:

- Я відкликаю!

- Я відкликаю!

- Я відкликаю!

Так почав своє правління в Нумідії Марк Емілій Сатурнін. Правив із резиденції, яку охороняв привезений з берегів Тибру центуріон "дияволів". П’ятдесят із них супроводжували його всюди як ескорт проти брудного натовпу, а не як захист від убивства, якого не боявся, хоча його ненавиділи всі. Позаду нього стояла "Roma aeterna", містична і недоторкана як самі боги сила; сама думка про те, щоб піддати її сумніву, паралізувала зранку тих, хто мріяв ночами про повстання проти жорстокого правителя. Їхня ненависть його не хвилювала; він згадав слова Калігули: "Odernit, dum metuant![12]".

У нього не було друзів, він не брав участі в забавах, спільному купанні в лазні та іграх, і все ж він чув кожне прокляття, кинуте йому на голову; у нього всюди були очі й вуха. Через них він дізнавався про всі заплановані шлюби між римлянином і місцевою жінкою, після чого жінки часто зникали, і їх більше ніколи не бачили в Тамугаді чи Ламбаесісі. Ходили чутки, що він в'язнив їх у своєму палаці, що не було правдою.

Йому не бракувало берберських дівчат, яких він купував у їхніх власних сімей. Жінки-горянки з гір Атласу, жінки кочівників з пустель і пастушки з величезних плоскогір’їв слідували за своїми батьками, братами та чоловіками до районів, які називалися "extra muros", прилеглих до міст і таборів Третього легіону, цікавлячись видовищем білих завойовників, і плекаючи в серцях надію, що доля дозволить їм кинути почорнілі від диму намети, де вони прожили своє життя у вбивчій праці та злиднях. Одні ставали дружинами cives romani[13], інші йшли до лупанаріїв, покровителькою яких була блудлива Венера.

Менш ніж за місяць легат відправив назад до Італії близько дюжини старших командирів, які мали кольорових дружин, і вимагали, щоб до нього прислали офіцерів, одружених з римлянками. Сенат виконав це прохання, а цезар написав своєму приятелеві похвального листа. Новоприбулі вже не дивилися на легата з ненавистю. Вони назвали його по-гораціанськи: "Aes triplex"[14]. Проконсула, чия цивільна влада не мала значення в Нумідії, яка мала військовий статус, вони називали: "Simia purpurata!"[15].

Ночами Марк Емілій вчив берберської мови від молодих нумідійських невільниць. Він проводив дні, оглядаючи війська, перевіряючи будівлю укріплень та полюючи на левів, які панували в землях провінції. Мешканців Тамугаді будив жахливий рев цих тварин, яких тримали в клітках у саду легата, перш ніж відправити на арени Риму.

Одного разу зграя шаленців з-за гір - нащадків біженців з пунічного Карфагену, що влили свою кров у дочок кочівників Сахари - вийшла з пустель і, уникнувши доріг, ввела в оману пильність сторожових постів, досягаючи Тамугаді вночі. Хлібні склади пішли з димом, а знаменита когорта Севера була розбита. Марк Емілій, який перебував у Ламбезісі, привів дві колони легіонерів на відсіч.

Уже світало, коли вони підійшли до міста й напали на орду з-за стіни фортеці. Панцирна кіннота впала в табун дикунів, як куля катапульти в піраміду дров. На чолі тарану був кавалерист у золотому одязі. Він не закликав до бою, не віддавав наказів, але саме повітря, наповнене криком і стогоном, говорило, що він ватажок. Його меч рубав, мов блискавка, і кров рясно текла слідом за ним.

Берберів було більше, ніж римлян, але раптом деякі з них відірвалися від своїх бойових товаришів і почали тікати в пустелю. Страх позбавив цих людей розуму і прикріпив крила до грудей тварин. Інші, побачивши це, почали відступати. Дорогу їм перегородив юнак в довгій шаті кочівників, що спадала на зад коня. У нього не було зброї. Він простягнув руки й заспівав пісню, схожу на крик пораненого птаха. У берберів увійшов новий дух, і вони кинулися в бій.

Марк Емілій зрозумів, щоб пощадити римську кров, він повинен убити співака. Він пробився до нього і вже націлився ударити, коли ж побачив його обличчя, його рука застигла.

- Mirabile![16] - прошепотів він, - жінка...

У цю саму мить навколо нього розпочалося пекло. Преторіанці оточили свого ідола залізним кільцем, яке відбивало люті атаки берберів, які хотіли повернути жінку. А він стояв сліпий і глухий до зростаючої купи трупів і виття людей, які вбивали один одного; дивився на її нерухоме обличчя, яке дивилося на нього.

Римській вершник, барельєф з Тіпаси, ІІ століття нашої ери

Вітер захоплював і ніс її чорне, як смола, волосся, під яким була голова, гідна різця Фідія. Маленькі, злегка рожеві ніздрі ритмічно роздувалися під впливом нервового дихання з глибини грудей. Її стиснуті губи ніби закликали якогось бога. Великі очі сяяли дивним світлом, тиша між ними тремтіла, наче в гарячці, а смертоносний хоровод, що кружляв навколо, здавався мовчазною пантомімою, сповненою безмовних жестів і криків. Вони були в космічному вакуумі, в уявній області, без усвідомлення плину часу, який дають реальні явища, в мить, надто коротку, щоб бути вічністю, в тій щілині світла, що запалює райдужки, коли земля під їхніми ногами випромінює невідомий страх.

Раптом битва затихла, і голоси ззовні повернулися, розбиваючи крихку оболонку тиші. Це була колона претора Ламбезіса, Сервілія Регула, яка вчасно прибігла і знищила варварів, врятувавши легата, чиї "дияволи" були майже знищені.

Той навіть кивком голови не подякував претору і не подивився на трупи своїх товаришів, які загинули, захищаючи його хвильку слабкості. Він схопив коня дівчини за вуздечку і потяг до міста.

Біля воріт їх наздогнав сотник із северіанської когорти, ведучи за собою парламентарія тієї частини нападників, що вирвалася з погрому й утекла в гори.

- Відійшли його геть і скажи їм, що я можу розмовляти з ними тільки батогом, — сказав Марк Емілій. — Наступного посланця я розіпну на хресті!

- Ваша достойність, але цей варвар каже, що вони... Вони пропонують щось нечуване!... Бажають видати вождя, щоб визволити цю жінку! Якщо ми дамо слово, що не будемо чіпати її, він здасться!

- Що?!... Це якась паскудний підступ! – видавив з себе легат, такий же приголомшений, як і офіцери. — Вони хочуть здати Уа?!

[11] Sequentes (лат.) – наступний.

[12] Odernit, dum metuant! (лат.) – Нехай ненавидять доки бояться.

[13] cives romani (лат.) – римські громадяни.

[14] Бронза (бронзове серце).

[15] Simia purpurata (лат.) – мавпа в пурпурі.

[16] Mirabile! - Початок вислову "Mirabile dictu", "Mirabile visu" або подібного, що означає здивування чимось незвичайним, неймовірним.