Безлюдні острови 6-7: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Цей день добре пам'ятають руїни римської колонії Тамугаді, що лежать далеко від Тіпаси (на кордоні гір Аурес, за якими розстилається Сахара), де на каменях давнього залу для ігор, поряд з міським форумом, ми бачимо сильно витертий часом напис: "Venari-lavari-ludere-ridere-occest vivere"[4]... Але того дня, ще одного в пануванні династії Антонінів, мешканцям Тамугаді не хотілося сміятися, займатися любов'ю чи купатися у "impluvia" з гірською водою, хоча навкруги застигла страшна спека. На головній вулиці, Декуманус Максімус, густів очікуючий натовп. Найперші громадяни та вищі офіцери стояли в тіні величезної брили Арки Траяна, яка розкорячилася на дорозі до військового табору Ламбаезіс, де розташовувався третій легіон імперії – страшний африканський легіон Августа. Він того дня лякався найбільше.

Арка Траяна в Тамугаді (нині Тімгад, Алжир)

Людина, на яку вони чекали, прибувала з міста матері-вовчиці, з-під трону напівбога. Про нього було відомо небагато, але достатньо, щоб лишитися спокійного сну. Він походив зі старого патриціанського роду, чоловіки якого вже носили білі сенаторські тоги з пурпурною облямівкою. Він відзначився в боях з варварами на північних кордонах імперії, виконуючи накази з небаченою точністю і суворістю, що наводило жах не тільки на його ворогів, а й на підлеглих. Потім він командував першою когортою преторіанців Цезаря, користуючись його безмежною довірою. Він мав репутацію сяючого відвагою лицаря та силою найкращих галльських гладіаторів. Його звали Марк Емілій Сатурнін. Солдати називали його Мацер.

Сонце продовжувало свій шлях по небу, припікаючи землю, мармур і людей жорстоким спокоєм. У шепоті натовпу, що чекав, відчувався ледь помітний страх. Перед людьми лежала дорога, червона й порожня, що губилася в димному світлі обрію, створеного з летючого сахарського пилу, рознесеного вітром над гірськими вершинами.

Ближче до полудня в кінці дороги здійнялася хмара пилу, яка наближалася з стукотом копит. Троє вершників зупинили коней під аркою, сповіщаючи про в’їзд людини з Риму. Претор Тамугаді, Аурелій Серпенс, і префект міста, Клавдій Серцій, рушили йому назустріч з почесним караулом. Незабаром вони привели сановника на форум, і там усі були могли бути вражені тим самим подивом, що охопив їх.

Коли гість в'їжджав у місто, він був у шоломі, металічні щитки якого закривали майже все його обличчя. Зібрані побачили гордого вершника на нервовому жеребці, з високо піднятими двома головами, тварини і хазяїна, які ніби очолювали процесію в міфічну країну велетнів, де звичайні люди — карлики. Але коли, зістрибнувши з сідла, він зняв шолом і скинув запорошений плащ, постать, що з'явилася перед натовпом, ніби образила легенду про його суворість. Світле волосся, що обрамляло обличчя, настільки красиве, наче жіноче, і доглянуті алебастрові руки в коштовностях робили його подібним, радше, на імператорського пажа, ніж полководця. Лише жінки, що зібралися навколо дружини Сертія, Валентини, помітили — коли він піднімався східцями на форум — тонку мережу зморшок навколо оніксових очей, які мали щось від холодного леза ножа: такі очі спокушають або вбивають на відстані. Заміжні римлянки відчували ненависть до власних дочок, які не проти віддатися цьому подібному до статуї херувиму інакше, як у мріях. Місцеві жінки не вважали його чоловіком, бо суддя, який виносить вирок жінці, не є чоловіком. Тамугаді, Ламбесіс і вся Нумідія чекали вироку.

Від імені старшого командування виступив командир легіону Августа, Максиміліан Стелла:

- Благородний Марк Емілій! Вітаємо тебе у стінах нашого міста, яке з честю підтримує велике ім'я Риму і славу божественного цезаря! Ми вітаємо тебе з відкритими серцями і з надією, що ти привіз нам милостивий указ імператора, який вислухав наше прохання визнати наших дружин, що походять з народів і племен, підкорених мечем Риму, римськими громадянками... Хай живе знатний Марк Емілій Сатурнін, наш шановний і дорогий гість! Віват!

- Віват! – заревів натовп, і запала тиша, натягнута, як тятива сирійського лука.

Римлянин слухав привітання Стелли, гризучи в зубах паличку ароматного сандалового дерева. Тепер він вийняв її з червоних губ, ніби вкраденого з каррарського обличчя Аполлона, і сказав:

- Помиляєшся, ви не вітаєте гостя. Ecce sigillum![5] Документ, який я привіз, робить мене легатом імператора в Нумідії!

Натовп здригнувся, і всі тіла схилилися в поклоні. Тільки Серпенс наважився запитати:

- Отже, божественний відкликав проконсула, ваша достойність?

- Ні.

- Тобто в Нумідії повинно панувати двовладдя?

- Двічі ні!

- Як так, ваша достойність? Проконсул є намісником цезаря, тож хто є легатом по відношенню до намісника?

- Nulli secundus![6] Твоєму приятелю, за якого ти тремтиш, Серпенс, цезар залишив цивільні справи. Військовий арбітраж провінції виключно мій!

У цей момент Стелла впав на одне коліно і крикнув:

- Cedo maiori! Vivat Marcus Emilius dux![7]

Інші повторили ці слова. Новоприбулий знову одягнув шолом.

- Товариші milites[8], прошу за мною!

У будинку префекта, в оточенні центуріона преторіанців, якого Марк Емілій привіз зі столиці, зібралася військова ієрархія, і він промовив:

- Громадяни мілітес! Божественний цезар і Сенат відхилили прохання, яке ви необережно підписали відбитками своїх бойових перснів! Cadit quaestio[9]! Імператор доручив мені висловити вам своє невдоволення, оголосити вам догану і навести порядок! Нумідійські дикунки можуть гріти ваші постелі, ви на це заслужили, захищаючи кордони імперії від орд із пустель і гір. Але кров варварів не може принизити спільноту Риму з нащадками цих союзів; Вони ніколи не будуть легалізовані! Діти цих жінок ніколи не отримають рівних прав! Шеня вірного пса і зрадливої сучки завжди може погризти руку власного пана. Товариші, в ім'я божественного цезаря закликаю: відкличте власні знаки з ганебного подання. Pareatis. Dixi[10].

У кімнаті стало душно від хриплого дихання. Стелла заговорила першою:

- Я солдат, воля імператора є наказом для мене. Я відкликаю свій знак із подання.

- Я теж! Я теж! – закричало кілька голосів.

Раптом з’явився центуріон Зосимус, германець, із обпаленим сонцем обличчям і посіченим наконечниками нубійських списів. Він сказав твердо, звиклим до наказів і прокльонів голосом:

- Моя дружина походить зі знатного берберського роду Джерга! Вона народила мені п'ятьох синів. Усі вони проливали свою кров за Рим і будуть це робити до останнього подиху! Вони заслужили римське громадянство. Цього я від них вимагаю і від цього не відмовлюся!

[4] (лат.) Полювати, митися в лазні, грати в кості і сміятися – в цьому життя.

[5] (лат.) Ось печатка (знак моєї влади)

[6] (лат.) Другий після нікого!

[7] (лат.) Поступаюся гіднішому! Хай живе вождь Марк Емілій!

[8] Milites (лат.) - військові, солдати.

[9] Cadit quaestio (лат.) – виникає питання.

[10] Pareatis. Dixi (лат.) – Будьте слухняними. Я сказав.