Читать книгу «Дофамінове покоління. Де межа між болем і задоволенням» онлайн.

У 1805 році німець Фрідріх Сертюрнер, який працював тоді помічником фармацевта, відкрив знеболювальний морфін – опіоїдний алкалоїд, у 10 разів сильніший за його попередника, опіум. У 1853 році шотландський лікар Александр Вуд винайшов шприц для підшкірних ін’єкцій. Обидва ці винаходи сприяли тому, що в кінці XIX століття у медичних журналах з’явилися сотні повідомлень про випадки ятрогенної (ініційованої лікарями) залежності від морфіну.[10] Намагаючись знайти замість морфіну опіоїдне знеболювальне, що спричиняло б меншу залежність, фармацевти відкрили абсолютно нову сполуку, котру назвали heroisch (у перекладі з німецької мови це слово означає «хоробрий») – героїн. На початку XX століття героїн, котрий виявився у 2–5 разів сильнішим за морфін, відкрив шлях до наркоманії. Сьогодні сильнодійні опіоїди фармацевтичного класу, як-от оксикодон, гідрокодон і гідроморфон, доступні у всіх можливих формах: пігулки, ін’єкції, пластир, назальний спрей. У 2014 році один пацієнт середнього віку зайшов до мого кабінету, розсмоктуючи яскраво-червоний льодяник з фентанілом. Синтетичний опіоїд фентаніл у 5–100 разів сильніший, ніж морфін.

Окрім опіоїдів, інші наркотичні препарати зараз також значно сильніші, ніж у минулому. Електронні цигарки (вишукані, непомітні, позбавлені запаху, перезарядні системи доставки нікотину) спричиняють підвищення рівня нікотину в крові за коротший період споживання, ніж звичайні цигарки. До того ж вони мають багато смаків, призначених для того, щоб приваблювати підлітків. Сучасний канабіс у 5–10 разів сильніший за канабіс 1960-х. Він продається у вигляді печива, тістечок, брауні, мармеладних ведмедиків, лохини, тартів, лікувальних льодяників, олій, ароматизаторів, настоянок, чаїв – цей список безкінечний.

Технологи маніпулюють навіть їжею. Після Першої світової війни автоматизація виробництва чипсів та картоплі фрі призвела до створення картопляних чипсів у пакетах.[11] У 2014 році американець в середньому споживав 50,9 кілограма картоплі, з яких 15,3 кілограма припадало на свіжу картоплю, а ще 35,6 кілограма – це перероблена картопля. Додавання величезної кількості цукру, солі й жиру, а також безлічі штучних смаків – обов’язкова умова задоволення сучасної пристрасті до таких речей, як морозиво із французьким тостом або тайський томатно-кокосовий суп.[12]

Зважаючи на розширення доступу до різних препаратів та підвищення їхньої дієвості, поліфармація (вживання декількох препаратів одночасно або безпосередньо один за одним) стала нормою. Моєму пацієнтові Максу було легше намалювати часову лінію вживання наркотиків, ніж пояснити її мені. Як ви бачите на малюнку, він почав у 17 років з алкоголю, цигарок та канабісу («Мері Джейн»). У 18 років він нюхав кокаїн. Коли Максові виповнилося 19 років, він перейшов на оксиконтин і ксанакс. У 20–30 років він вживав перкоцет, фентаніл, кетамін, діетиламід лізергінової кислоти (LSD), фенілциклідин (PCP), декстрометорфан (DXM) та метоксетамін (MXE).

Зрештою він почав вживати оксиморфон (торговельна марка «Опана») – опіоїд фармацевтичного класу, після чого настала черга героїну, який він вживав, поки не звернувся до мене у 30 років. Загалом Макс випробував на собі дію 14 різних наркотиків менш ніж за десять років.

Сучасний світ пропонує повний набір цифрових наркотиків, яких не існувало в минулому, а якщо й існували, то тепер вони функціонують на цифрових платформах, котрі значно збільшили їхню дієвість та доступність. До таких наркотиків належить інтернет-порнографія, азартні ігри, відеоігри тощо. До того ж залежність спричиняють самі технології з їхніми миготливими вогниками, музичними фанфарами, бездонними чашами та обіцянкою постійного отримання якомога більших винагород. Наприклад, моє просування від порівняно скромних вампірських романів до соціально прийнятної порнографії для жінок можна також пов’язати з появою електронних книг.

Наркотиком став навіть сам акт споживання. Мій пацієнт Чі (емігрант з В’єтнаму) пристрастився до постійного пошуку й купівлі товарів в інтернеті. Піднесений стан починався у Чі, коли той вирішував, що саме хоче придбати, продовжувався під час очікування доставки й досягав найвищої точки тоді, коли він відкривав пакунок. На жаль, такий стан тривав зовсім недовго й закінчувався одразу після того, як Чі розрізав стрічку Amazon й роздивлявся те, що було в пакунку. Кімнати його помешкання були вщент заповнені дешевими товарами. Він заборгував десятки тисяч доларів, проте не міг зупинитися. Для того щоб підтримувати цей цикл відчуттів, він почав замовляти ще дешевші товари (ланцюжки для ключів, кухлі, пластикові сонцезахисні окуляри) і повертати їх відразу ж після отримання.

Того дня в готелі Джейкоб вирішив не вкорочувати собі віку. Наступного тижня у його дружини виявили рак мозку. Вони повернулися на батьківщину й провели там три роки, протягом яких Джейкоб доглядав дружину, поки вона не померла.

У 2001 році, коли Джейкобові виповнилося 49 років, він відновив зв’язок зі своєю шкільною подругою і одружився з нею.

– Я розповів їй про свою проблему, перш ніж ми одружилися. Проте, можливо, я дещо применшував.

Джейкоб та його нова дружина разом купили будинок у Сієтлі. Він їздив на роботу в Кремнієву долину, де працював науковим співробітником. Що більше часу він проводив на відстані від дружини, то частіше повертався до старих звичок на кшталт перегляду порнографії та компульсивної мастурбації.

– Я ніколи не дивлюся порнографію, коли ми разом. Але коли я тут, у Кремнієвій долині, або коли подорожую й дружини немає поруч, я цим займаюся.

Джейкоб замовк. Було помітно, що йому важко розповідати далі.

– Іноді, коли я мав справу з електрикою на роботі, я відчував щось у руках. Мені стало цікаво. Я замислився про те, які виникнуть відчуття, якщо прикласти струм до пеніса. Тож я почав досліджувати це питання в інтернеті й знайшов цілу спільноту людей, котрі використовують електростимуляцію.

Я приєднав електроди й дроти до стереосистеми. Спробував застосувати змінний струм, скориставшись напругою стереосистеми. Замість звичайного дроту під’єднав електроди, виготовлені із замоченої у солоній воді бавовни. Що вища гучність звуку, то сильніший струм. За низької гучності не відчувається нічого. Коли гучність зростає, стає боляче. Десь посередині, під впливом цих відчуттів, я можу відчувати оргазм.

У мене мимоволі округлились очі. Я нічого не могла з цим подіяти.

– Однак це дуже небезпечно, – продовжив Джейкоб. – Я розумію, що у разі збою електропостачання може статися стрибок напруги, через який я можу постраждати. Люди гинули, роблячи подібне. У мережі я дізнався, що можу придбати медичний пристрій на зразок... як ви їх називаєте, машини для подолання болю...

– Прилад TENS?

– Так, прилад TENS за 600 доларів, або ж його можна зробити самостійно за 20 доларів. Я вирішив змайструвати прилад сам. Купив матеріали й сконструював цю машину. Вона працює, до того ж працює добре, – він зробив паузу. – Але згодом я зробив справжнє відкриття. Я можу запрограмувати цей прилад. Я можу створити спеціальні програми й синхронізувати музику з відчуттями.

– Які саме програми?

– Онанізм, мінет... Що завгодно. А потім я з’ясував, що існують не лише мої програми. Я зміг завантажити з інтернету програми інших людей, а також поділився своїми. Дехто пише програми, синхронізовані з порновідео, тож ви відчуваєте те, що бачите. Усе це наче віртуальна реальність. Задоволення виникає не лише внаслідок відчуттів, а й від майстрування самої машини, від передчуття того, що вона буде робити, від експериментування зі способами її вдосконалення, а також від можливості поділитися цим з іншими.

Згадуючи це, Джейкоб посміхнувся, але його обличчя витягнулося в очікуванні того, про що він збирався розповісти далі. Я зрозуміла, що вивчаючи мене, він оцінював, чи зможу я це сприйняти. Я опанувала себе й кивнула головою, подавши знак продовжувати.

– Ситуація погіршується. Існують чати, де можна подивитися, як люди задовольняють себе, у прямому ефірі. Дивитися можна безкоштовно, але є можливість придбати жетони. Я дарую такі жетони за хороше виконання. Я знімаю себе й викладаю відео в інтернет. Лише мої статеві органи, більше нічого. Коли незнайомі люди спостерігають за тобою, спочатку це збуджує. Але, крім того, я почуваюся винним, бо перегляд подібного відео дає змогу іншим уявити цей процес і вони також можуть потрапити у залежність.

У 2018 році я була медичним свідком у справі чоловіка, який насмерть збив вантажівкою двох підлітків. Цей чоловік керував вантажівкою під впливом наркотиків. У межах судового процесу я спілкувалася з детективом Вінсом Дутто, головним слідчим у кримінальних справах округу Плейсер (штат Каліфорнія), де й власне проходив судовий процес. Зацікавившись роботою цього слідчого, я запитала його про те, які зміни він помітив за останні 20 років. Дутто розповів мені про трагічний випадок, коли шестирічний хлопчик зґвалтував свого чотирирічного брата.

«Зазвичай ми отримуємо подібні виклики, – сказав він, – коли дорослий, з яким контактує дитина, вчиняє над нею сексуальне насильство, після чого дитина відтворює це на іншій дитині, скажімо, на молодшому братові. Однак завдяки ретельному розслідуванню ми дійшли висновку про відсутність будь-яких доказів того, що старший брат зазнавав насильства. Його батьки були розлучені й багато працювали, тому діти, як то кажуть, росли самі, проте ніякого активного сексуального насильства у їхньому житті не було.

У цій справі зрештою виявилося, що старший брат часто дивився мультфільми в інтернеті й натрапив на японське аніме, що демонструвало всі види статевих актів. Хлопчик мав власний iPad, і ніхто не стежив за тим, що він робить. Тож переглянувши кілька таких аніме, він вирішив спробувати це на своєму братові. Мушу сказати, що за більш як 20 років роботи у поліції я ніколи не бачив нічого подібного».

Інтернет сприяє компульсивному надспоживанню, не лише забезпечуючи розширений доступ до старих та нових наркотиків, а й заохочуючи поведінку, котра інакше навіть не спала б на думку. Відео не просто є «вірусним», після появи мемів воно стає буквально заразним. Люди – соціальні тварини. Коли ми бачимо в інтернеті, що інші поводяться певним чином, то подібна поведінка сприймається нами як «нормальна», оскільки так чинять інші люди. Твіттер (від англійського слова tweet – «цвірінькати, щебетати») – дуже влучна назва для платформи з обміну повідомленнями у соцмережах, яку полюбляють експерти й президенти. Адже ми дійсно нагадуємо зграю птахів. Щойно один розгортає крила, щоб злетіти, як уся зграя здіймається у повітря.

Джейкоб дивився на свої руки. Він був не в змозі глянути мені у вічі.

– А потім я познайомився в чаті з однією пані. Вона любила домінувати над чоловіками. Я розповів їй про своє електричне приладдя, а потім дав можливість керувати ним на відстані, регулюючи частоту, гучність, структуру імпульсів. Цій жінці подобалося доводити мене до межі, не дозволяючи мені переходити її. Вона робила це з десяток разів, а інші спостерігали й коментували те, що відбувалося. У нас із цією жінкою сформувалися дружні стосунки. Вона ніколи не хотіла показувати обличчя. Проте одного разу я випадково побачив її, коли камера на мить упала.

[10] David T. Courtwright, «Addiction to Opium and Morphine», in Dark Paradise: A History of Opiate Addiction in America (Cambridge, MA: Harvard University Press, 2009), https://doi.org/10.2307/j.ctvk12rb0.7 Це ще одна чудова книжка історика Девіда Кортрайта, що досліджує витоки епідемії опіоїдів в історичній перспективі, зокрема в кінці XIX століття, коли лікарі звичайно призначали морфін домогосподаркам вікторіанської епохи серед інших пацієнтів.

[11] National Potato Council, Potato Statistical Yearbook 2016, accessed April 18, 2020, https://potatoassociation.org/wp-content/uploads/2018/01/2016-NPC-1.pdf

[12] Annie Gasparro and Jessie Newman, «The New Science of Taste: 1,000 Banana Flavors», Wall Street Journal, October 31, 2014. Чудовий детальний аналіз змін у харчовій галузі можна знайти тут: David T. Courtwright’s The Age of Addiction: How Bad Habits Became Big Business.