Ойойкове гніздо: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Хтось настирливо тарабанив у шибку. Прокинувшись, Іллюшка побачив за вікном свого друга. Юрко стояв блідий і ледве стримував сльози. Ілля накинув сорочку, штанці і прожогом вилетів у двір. Злякано закліпав очима:

— Що трапилось?

— Пірат одне шпаченя украв. Дивлюсь, наминає щось, злодюга… Тільки пір’ячко лишилось.

— З пакола зірвався?

— Та ні. Вночі страшенно нявчав. Бабусі жаль стало — відпустила.

Хлопці стояли один проти одного, розгублені, мовчазні.

— Що ж тепер робитимемо? — з гіркотою мовив Іллюшка.

— Дядю Максима треба знайти.

— У Києві? Заблудимось…

— Давай листа напишемо!

Відправивши листа, хлопці по черзі сиділи біля хвіртки до самого вечора. Виглядали вони сусіда і весь наступний день, і другий, і третій. Нарешті, четвертого дня, коли вже сутеніло, між соснами замаячила знайома постать.

— Дядю Максиме! Дядю Максиме! — загаласували хлопці і помчали йому назустріч.

— Розказуйте, що за біда тут сталася, — баском загудів художник. — Не міг ніяк второпати з вашого листа.

Юрко з Іллюшкою навперебій загомоніли про те, як знайшли гніздо, як годували пташат і який злочин вчинив кіт.

Дядя Максим приклав вухо до скриньки, прислухався:

— Живенькі, шарудять! — обличчя його посвітлішало. — Шпак поселився у скриньці! Просто неймовірно!

Друзі з нетерпінням чекали, що ж придумає художник для врятування пташиної сім’ї. Дядя Максим повісив на кілок плащ, портфель і скомандував:

— Несіть молоток, гвіздки! І дроту пошукайте!

Сам пішов за хату, притяг стареньку драбину.

До паркану міцно прибив високу жердину, потім обережно зняв з гачків скриньку і дротом прикріпив її вгорі.

— О, тепер справжня шпаківня! — сказав задоволено. — Пірат уже не залізе туди.

Дядя Максим спустився на землю.

— До речі, а де цей розбійник?

— Ми арештували його, — сказав Юрко і загадково підморгнув Іллюшці.

— Як то — арештували?

— Ходіть, покажемо.

Всі троє пішли в Юрків сад. Тут, під грушею, стояла догори дном розсохла дерев’яна діжка. Юрко навалився плечем, перехилив діжку — і з-під неї, як очманілий, вискочив Пірат. Кинувся до груші і — раз-раз-раз! — видряпався на саму верхівку. А тоді як закричить: «Мя-я-у!» Мовляв, більше не буду, простіть мене, людоньки!

— Отож дивись, злодюго! — пригрозив йому Юрко.

— Іллюшо! Юрасю! — гукнув через тин художник. — Скоріше сюди!