Ойойкове гніздо: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Хлопці задирають голови. Десь за Дніпром народжуються легенькі хмарини; вони ростуть, темнішають і, немов казкові човни під вітрилами, гордо пливуть над лугами, а потім ховаються в широкій гавані, за гострими зубцями соснового бору. Дійсно, кращого місця ніде не знайти!

По піску Юрко з’їхав у глибоку яму. Дядя Максим казав, що тут буде у нього басейн. Справжній басейн з живою рибою. І ще говорив художник:

— Ось побачите, хлопці: тільки побудуюсь, злітатиметься до мене в гості все птаство, всі мешканці лісу ходитимуть. Вони давно дружать зі мною.

Змірявши яму (води буде з головою йому), Юрко виліз нагору. І тут він побачив на огорожі шпака. О, уже перший гість прилетів до художника!

Шпак підозріло глянув на хлопця, стріпнув крильцями і зник за тином. Цікаво, що він там знайшов? Юрко тихенько прокрався на вулицю. А де крилатий гість? Пропав, ніби корова язиком злизала!

Хлопець заліг у рівчаку, причаївся. І раптом помітив: шпак висунувся з отвору поштової скриньки, прибитої до хвіртки. Оце дивина! Жива «пошта» прийшла дядькові Максиму! Мабуть, велика фанерна скринька здалася птахові шпаківнею.

— Іллюшко! А йди-но сюди! — гукнув Юрко.

Розсунулись дошки паркану, і в щілині показалася білява хлопчача голова.

— Що таке?

— Дивись…

Шпак випурхнув зі скриньки і примостився на хвіртці. Побачивши близько двох малюків, крикнув пронизливо, ніби пригрозив: «Геть, шибеники! Чого тут лазите?» У ту ж мить дві голівки пірнули в зелені зарості, і птах, заспокоївшись, полетів за здобиччю.

З кущів знов блиснули цікаві до всього оченята.

— Юрко! Давай глянемо, що він робить у скриньці…

— Не треба. Узнає — не повернеться.

— Ну, трішечки. Подивимося — і все.

Ох, і нетерплячий оцей Іллюшка! Прямо біда з ним. Чесно кажучи, і Юркові кортить скоріше розгадати шпачиний секрет, але ж він уміє тримати себе в руках.

— Добре, пішли, — нарешті погоджується Юрко. — Тільки слухай — руками не чіпати!

Вони обережно відхилили кришечку скриньки, а звідти: чик-чик-чик…

— Пташенята!

— Дзьобики повідкривали!

— Бідні, їсточки хочуть…

Іллюшка порився в кишенях.

— У мене яблуко є. Солодке-солодке!

Іллюшка ткнув шматочок яблука немічному, в чорному пушку шпаченяті.

— Не хоче…

— Постій тут, я за пиріжком збігаю. Мати сьогодні спекла.

Юрко метнувся додому, прибіг назад захеканий і тиць кусок пиріжка в гніздо. Пташенята — ніякої уваги. Збилися в купку, сховали дзьобики і спокійно дрімають.

— Шпак летить! — крикнув Ілля.

Хлопці, мов їх кропивою вжалили, кинулись геть від тину і з розгону — шелесть у рівчак!

Шпак відчув щось недобре. Подивився в один бік, у другий, оглянув свою хатку і, не знайшовши чогось підозрілого, стрибнув до свого гнізда.