Вогнегривий коник: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Прийшла бабуся. Побачила розмальованого півника й питає строго:

— Хто лазив на дах? Хто розмалював півника?

— Не я, бабусю… — каже Юрко. Миколка стоїть собі мовчки.

— Значить, не ти? — спитала бабуся у Юрка й похитала головою.

Високо в небі, у білій хмарі, народилася Сніжинка. Красива, блискуча, мов срібне мереживо. Спустилася вона тихенько на ялинову гілку, огляділась навколо. Бачить — засніжене поле, зелені віти ялин. А на синьому небі — Сонечко. Кругле, сліпучо яскраве.

Розчванилася Сніжинка:

— Ну, яка в тобі краса, Сонечко? Ти кругле, як тарілка. А я — мов вирізьблене із тонкого срібла мереживо. Кожна голочка в мені блищить. Як захочу — сіятиму яскравіше за тебе.

Усміхнулося Сонечко, але нічого не сказало. Наступного дня воно піднялося раненько. І зараз же стало гаряче-гаряче.

— Душно мені, душно, — застогнала Сніжинка. І заплакала. З тонких голочок крапнули на засніжене поле маленькі слізки.

Не стало Сніжинки. А Сонечко сяє, іскриться. Пробудився ліс од зимового сну. Заспівав, заграв. Потекли струмки. Сніжинка стала маленькою краплиною. А Сонечко — як було, так і лишилося Сонечком. І завжди буде Сонечко.

Павук з Павучихою наткали багато павутиння. Павучиха зібрала його у вузол та й понесла на базар продавати. Розклала товар на прилавку й голосно закричала:

— Підходьте, будь ласка, продається павутиння! Дешеве й міцне. Пригодиться на сіті, плетінки, дитячі ліжечка!

Підходять до Павучихи покупці. Торгуються, вибирають якнайміцніше павутиння. Ось купили на сіті Коник-стрибунець і Муравлик, ось відміряє на плетінку Жаба. Ось і Кажан просить відміряти синкові на ліжечко.

Віддалік поглядає на прилавок Муха.

«Щось цікаве продають», — подумала допитлива Муха й ну пробиратися до прилавка.

Коли ж Муха второпала, що це Павучиха продає павутиння, то відійшла собі нишком і розтанула в юрбі: подалі від лиха.

У неділю Дмитрик пішов з матір’ю до лісу.

Починалась осінь. Було тихо. Десь у гущавині стукав дятел. З кленів падали перші пожовклі листки.

У лісі було чимало грибів. І мама час від часу нагиналася, щоб зірвати білий пахучий гриб. Дмитрикові теж хотілося допомогти матері, але гриби чомусь рідко траплялись йому на очі.

Додому повернулися опівдні. Мама почистила гриби, помила їх і поставила в сковорідці на вогонь. У кімнаті запахло так смачно, що в Дмитрика аж слинка потекла. Він із нетерпінням чекав, коли гриби засмажаться.

Ось вони вже й готові. Мама поклала засмажені гриби на тарілку. Дмитрик почав їсти.

— Ой, смачні ж! — вигукує він. — А ви, мамо, чого не їсте?

— Я не люблю смажених грибів, — тихо каже мама.

— А які ж гриби ви любите?

— В лісі…

Через тиждень із далекого міста приїхав у гості мамин брат, дядько Петро. Він привіз добрющої ковбаси. Мама нарізала, поклала на тарілку. Дмитрик ніколи не їв ще такого смачного.

— Ви й ковбаси не любите, мамо? — питається він.

— Не люблю… — стиха відповідає мама.

У череді було триста корів. І всі вони сірі. Не могли чередники відрізнити одну від одної. Щоб якось запримітити корову, чередники на лівому розі в кожної написали її кличку: Зірка, Щира, Добра, Лиска, Фіалка…

І от у одної корови вночі народилося теля. Ледве з’явилося, зараз же до вимені — ссе молочко. Корова його облизує, хвостом від нього мух відганяє.