— Мамо, ви казали, що поїзда веде машиніст. А вночі хто?
— І вночі — машиніст, — каже мати.
— Як? — дивується Петрик. — Невже він уночі не спить?
— Не спить, синку.
— Ми спимо, а він ні? — ще більше дивується Петрик.
— Ні…
— Як же це так? — не може зрозуміти Петрик. — Йому ж хочеться спати.
— Хочеться, але він повинен вести поїзд. Кожна людина повинна.
— І я повинен? — питає Петрик.
— І ти повинен.
— Що ж я повинен?
— Бути людиною. — каже мати. — Це найголовніше.
Вітя зібрався до школи.
Сьогодні перше вересня. Мама купила нові штани. От хлопець уперше їх одягнув і милувався обновою. Йому було дуже приємно в нових штанях.
Вітя чекав Андрія. Вони завжди разом їдуть до школи. Разом готують уроки.
Ось і Андрій. На ньому старенькі штанці.
— Мамо, — каже Вітя, — дайте мені ті штани, що я влітку ходив.
— У тебе ж новенькі, — дивується мати.
— Вони тісні, — тихо каже Вітя. — Не можу я в них іти…
Мати здивовано глянула на сина. Та як побачила старенькі Андрійкові штанці, все зрозуміла.
— Ну, що ж, — каже мати, — доведеться здати їх у крамницю. Справді вони тісні…
Вітя одягнув старенькі свої штанці. І друзі пішли до школи — радісні, щасливі.
Були собі два чоловіки. В кожного з них було своє поле. Вони орали землю, сіяли хліб. Трудилися на своєму полі з ранку до вечора.
І от десь узявся Камінь. Не дуже й великий, але й не маленький. Завбільшки з собачу голову.
Один чоловік орав ниву, побачив камінь — викинув на поле сусіда. Сусід косив хліб, побачив камінь і думає: «Де це він узявся? Викину його на поле сусіда». І викинув.
Так перекидали вони камінь із поля на поле багато літ. Трохи сердились один на одного, як знаходили камінь на своєму полі, але швидко про нього забували й залишались великими друзями.
Але згодом їм прийшло в голову покласти камінь на межі. Поклали! І стали непримиренними ворогами. Крали один в одного снопи серед ночі, ненавиділи один одного.
Так і померли ворогами.
Господарями стали їхні діти. Вони прийшли на межу й сказали: «Приймемо камінь, викинемо його в болото». Віднесли. Викинули. Розорали межу. Замість двох полів стало одне велике. Трудяться на ньому діти двох господарів, що ворогували між собою. Трудяться й приятелюють. А камінь у болоті лежить.