Вогнегривий коник: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Я знаю, тату, коли гаснуть зорі, — тихо прошепотів Петрусь.

— Коли? — питає тато.

— Як тільки зімкнуться повіки…

Загордилася Ріка:

— Дивіться, яка я широка, повновода, які в мене зелені береги. І сонечко в мені відбивається, як у дзеркалі, і дерева високі, і небо блакитне.

Коли це небо затяглося хмарами й пішов сірий Дощик. День іде, другий, третій. Стала сіра Ріка, сірі стали береги. Посірів увесь світ, Розгнівалась Ріка:

— Доки ти хлюпотітимеш, нещасний? Через тебе я стала потворна.

Дощик і каже:

— Якби не я, сіренький, не була б ти широка, повновода.

Ось так і нам не треба забувати, звідки ми.

Велика дерев’яна скринька. Дно її застелено синім шовком. До шовку пришито метелики — білі, червоні, сірі, жовті.

Скринька лежить на столі. Вчитель викликає до столу п’ятикласника Андрійка й питає:

— Ось перед тобою метелики. Розглянь кожного з них і скажи, корисний це метелик чи шкідливий?

Андрійко не може відірвати очей від найбільшого метелика. Крила — немов багряні вітрила, а на полі багряному — золоті смужечки й срібні краплинки. Здається Андрійкові, що ось зараз затремтять крила, пурхне метелик і полетить у сад.

Ні, не полетить, бо мертвий він. Назавжди пришитий ниткою до синього шовку, ще й голочкою маленькою приколотий. Зітхнув Андрійко, глянув у сад, потім знов на метелика.

— Ну, чого ж ти мовчиш? — дивується вчитель. — Ти ж знаєш. Ну, ось ти зараз розглядав цього великого метелика. Який же він зрештою — корисний чи шкідливий?

— Красивий, — тихо каже Андрійко.

Це було в одній восьмирічній школі.

За годину до початку занять у школу прийшли чергові — в кожен клас по одному. Чергові витирали пил із парт, мили дошки, поливали квіти.

Черговий восьмого класу хотів переставити стілець біля столу, та ледве доторкнувся, як від нього відпала ніжка.

«От халепа на мою голову, — подумав черговий. — Піднесу стілець у сьомий клас, поміняю».

Тихенько відчинив двері сьомого класу, поламаний стілець поставив, а цілий узяв. Черговий там поливав квіти й не помітив нічого.

Та ось черговий сьомого класу доторкнувся до стільця — й відпала ніжка. Він подумав: «Віднесу цей стілець у шостий клас, поміняю…»

Тихенько відчинив двері шостого класу, поламаний стілець поставив, а цілий взяв. І цього не помітили.

Та ось черговий шостого класу доторкнувся до стільця — і відпала ніжка…

Він одніс поламаний стілець у п’ятий клас, черговий п’ятикласник — у четвертий, четвертокласник — у третій, третьокласник — у другий, а другокласник — у перший клас.

Черговий першого класу доторкнувся ненароком до стільця — і в того відпала ніжка.

Маленький хлопчик стоїть біля зламаного стільця й плаче.

Заходить до класу вчитель. Бачить таке й питає:

— Чого ти, Юрцю, плачеш?