Приваблива була і Майклова пропозиція — штовхнути шахраїв за борт, але не у відкритому морі, де вони могли б утопитися, а в якомусь порту або десь близько берега. Пітер серйозно обміркував і такий хід, але зрештою мусив визнати, що це практично нездійсненно. Не тільки тому, що їм важко впоратися з двома дорослими чоловіками, а ще й зовсім неможливо зчинити бійку на палубі поблизу берега, не привернувши чиєїсь уваги.
Ще один вихід: в Рамсгіті удати, ніби мотор зіпсувався, і переконати їх, щоб шукали інший спосіб вчасно дістатися до пароплава, котрий нібито чекає на них по той бік Ла-Маншу. І хоч цей план був досить винахідливий, Пітер не сумнівався, що той-таки Білл знайде якусь причину, щоб затриматися, поки «Норець» знову рушить в дорогу.
Певно, й так можна — заманити моряків по одному під палубу, оглушити їх ударом качалки по голові і зв'язати. Чим більше Пітер міркував над цим планом, тим більше він йому подобався. Проте він розумів, що виконати його буде важко. Навіть якщо вдасться захопити моряків у полон, то рано чи пізно хтось може прийти на катер і виявити їх. Звичайно, можна було б посадити їх як бунтівників у човен і пустити посеред Ла-Маншу, давши на дорогу пачку сухарів та глечик води, але…
— Дурниця! — буркнув Пітер сам до себе, стримуючи політ своєї фантазії. — Чисто голлівудська дурниця.
Білл показав уперед і трохи праворуч до курсу катера.
— Буй мису Лонг Ноуз, — коротко сказав він і кінчиком олівця показав позначку на карті. — Завернемо за мис — і недалеко Рамсгіт.
Він сказав правду. Порівнявшись з Бродстеєрсом, вони побачили масивну кам'яну стіну Рамсгітського порту, і Пітер у відчаї визнав, що так нічого путнього й не придумав. Вже обігнули буй на зовнішньому рейді і прямували до входу в порт, а Пітер так ні на що й не зважився.
— Чи довго думаєте тут стояти? — спитав Білл, скеровуючи катер на вхід у порт.
— Недовго, — відповів Пітер. Він досі не подумав про це. І саме оте «недовго» і наштовхнуло його на думку. Він висунувся із стернової рубки й гукнув Майкла, котрий жваво про щось розмовляв з Джіл та Керол.
— Поклич Джо. Хай допоможе, коли почнемо причалювати.
Майкл миттю зник внизу. Пітерові здалося, що минула ціла вічність, доки він з'явився знову у супроводі Джо. Вони саме обходили вузенький місток, коли Білл повів катер мимо правого молу, і течія припливу підхопила й пронесла «Норця» крізь вузький прохід.
— Ми в гавані! — збуджено закричав Майкл, ставши в дверях стернової рубки. Тої ж миті з контрольної вишки на краю молу прогримів гучний металічний голос:
— На «Норці», причал номер сім.
Пітер обвів поглядом порт. Могутні високі стіни піднімалися прямо з води, і на них виділялися чітко намальовані великі цифри. Біля причалів стояли різні судна — кілька риболовних траулерів, портовий катер, дві-три яхти і рятівний човен, що яскрів червоною, синьою і білою фарбами. Причал номер сім був вільний. Пітер взявся за штурвал і почав підводити до нього катер, уповільнивши хід і розвернувши «Норця» кормою, щоб стати впритул до стіни.
— Спасибі! — сказав він Біллу. — Ви добре вели катер. — Він глянув угору на високу слизьку стіну, по якій спускалася залізна драбина. — Мабуть, краще закріпити канати нагорі, — мовив він. — Білле, якщо ви візьмете кормовий канат, а Джо носовий…
— Я можу взяти обидва, — втрутився Джо, все ще охочий прислужитися.
— Пітере, я теж хочу піднятися на причал, — попросив Майкл.
— Ні, Майкле, ти мені потрібен, закріпиш кінці тут, на катері.
— Ну, прошу тебе, Пітере!
— Ні! — гостро одрубав Пітер.
— Джо сам зійде нагору, — сказав Білл.
— Мені хотілося б, щоб ви теж з ним зійшли, — сказав Пітер, щиро бажаючи цього.
Білл знизав плечима.
— Як хочете, — буркнув він. — Я просто думав, що й одного досить.
З легким скрипом «Норець» вдарився об стіну, і дівчатка схопилися на ноги. Побачивши, що Керол уже стала однією ногою на щабель драбини, Пітер злякався: він припустився величезної помилки, не сказавши дівчатам нічого про цих двох пасажирів.
— Керол! Джіл! — у відчаї закричав він. — Не сходьте, доки ми не пришвартуємось. Мені потрібна буде ваша допомога.
Дівчатка неохоче зосталися на палубі й, розчаровані, чекали.
Білл узяв кормовий канат, перекинув петлю через плече і рушив до сходів. Джо, старанно копіюючи його рухи, схопив носовий канат і пішов за ним. Пітер притримував катер, узявшись однією рукою за драбину, а другою — за поручні «Норця».
— Я прив'яжу носовий канат, — сказала Джіл, — а ти, Керол, закріпи кормовий.
Пітер поманив пальцем Майкла, і той хутко вскочив у стернову рубку.