Але Пітер миттю затулив йому рота рукою і показав па стелю прямо над головою.
— Постав сюди стілець, мерщій! — прошепотів він. — Я хочу, щоб і ти міг почути.
Нічого не розуміючи, Майкл розгорнув складаний стілець, став на нього і, повернувши голову набік, підставив вухо до металевої квадратної сітки, що прикривала кінець вентиляційної труби. Пітер виліз на койки, розставивши між ними ноги, голова його опинилася поруч з Майкловою.
Вентиляційна труба проходила між внутрішньою і зовнішньою опалубкою, сполучалася з розтрубом на палубі і йшла далі. Від неї відгалужувалася трубка, яка закінчувалася такою ж решіткою в кутку стернової рубки, якраз за розсувними дверима, що вели на правий борт. Розтруб на палубі був обернений до корми, і коли катер рухався, повітря із стернової рубки і носової каюти витягувалося назовні.
Якийсь час нічого не було чути, потім з труби долинув тихий голос Джо. Він, очевидно, сидів у кутку, прихилившись головою до решітки, і хоч говорив пошепки, але кожне слово долинало по вентиляційній трубі.
— Може, воно й так, — казав Джо, — але мені не до вподоби мати справу із зграєю дітлахів, які, по суті кажучи, самі поліцейські.
Майкл пирхнув і хутко затулив рота рукою, але Пітерові було не до смішків.
Кілька секунд тривала тиша. Напевно, Білл стояв біля штурвала в кількох футах від решітки, і його слів не було чутно.
— Звісно, я не боюсь, — знову долинув голос Джо. — Хоча весь мій моряцький досвід за ціле життя зводиться до того, що колись, ще пацаном, я катався на човні по ставку. Проте, якщо нам, як ти кажеш, треба добиватися своєї мети і ти робитимеш усе, що належиться морякові, то ми якось вискочимо на сухе. Якщо цей хлопчина Пітер принесе канат і попросить його зростити, то доведеться тобі за це братися, зрозуміло?
Розмова урвалася. Майкл і Пітер перезирнулися: Пітер серйозний і стурбований, а у Майкла аж очі сяяли від збудження. Він прошепотів Пітерові у саме вухо:
— По-моєму, це шахраї. Мабуть, хочуть втекти від поліції. Може, грабіжники які? Тільки-но зустрінемо поліційний катер, підійдімо до нього і передамо їх поліції. Уявляєш, як зрадіє татко, коли довідається, що ми й справді…
Він ураз замовк, бо в трубі знову почувся голос Джо.
— Ну, я думаю, хазяїн знає, що робить, — сказав він. — Тільки ось що: коли один з наших хлопців має відомості, де сховано скарби, то чого б хазяїнові не поїхати туди з нами і не забрати їх?
І знову настала пауза.
— То просто щастя, скажу тобі, що він підслухав розмову про Біблію. Але все-таки якщо хазяїн знає, де скарби, то навіщо він послав нас поневірятися тут, на цьому копійчаному кориті?
Почувши такий зневажливий відзив про «Норця», Майкл гнівно насупив брови, а Пітера найбільше стривожило жахливе відкриття — ці люди полюють за Яновими. скарбами.
— Ага, він не може розшифрувати ті записи, так і що? — Джо голосно розсміявся. — Четверо дітлахів можуть, а хазяїн не може. Кумедія, та й годі!
Пітер вдоволено кивнув головою.
— Добре, що принаймні це знаємо, — швидко зашепотів він. — Отже, у нас є ще якась надія.
«Норця» знову захитало, і Майкл хутко виглянув в ілюмінатор. Він побачив тільки борт величезного пароплава, якому, здавалося, не буде кінця. За інших обставин Майкл одразу ж кинувся б на палубу, щоб подивитися на пароплав, але зараз він не хотів залишати свого поста.
— Але ж, їй-право, вони не такі дурні, щоб привезти нас на самісіньке місце, — провадив розмову Джо. — Що-що, а кмітливості їм не позичати.
Майкл кивнув, а Пітер цього разу не втримався від усмішки.
— А-а, — вів далі Джо. — Тепер я розумію. Ми повинні триматися коло них і про все інформувати хазяїна. Сподіваюсь, що дітлахи не женуться за якоюсь химерою? Ні? Матері його ковінька — то ти кажеш: мільйони?! — Він аж свиснув від здивування.
Проте подробиць дальшої розмови не можна було розібрати. Пітер і Майкл чули, що розмова не припинилася, але Джо, певне, підвівся зі свого місця і відійшов од решітки, тому його слів не було чути. Пітер приклав вухо до самої решітки, але так нічого й не почув. Зрештою він зіскочив на підлогу, Майкл — за ним.
— Треба розповісти дівчатам, — сказав Майкл.
Але Пітер заперечливо похитав головою.
— Ні в якому разі! Якщо дівчата нічого не підозріватимуть, то триматимуться природно і нічим не викажуть своєї недовіри. І нам з тобою треба поводитися так, ніби ми нічого не знаємо.
— Але ж, Пітере, — запротестував Майкл, — не можемо ж ми пливти в Голландію з цими людьми на борту. Нам треба якось позбутися їх. Хіба не можна передати їх на поліційний катер?
— Ні, — рішуче відповів Пітер. — Ми ні в чому не можемо їх звинуватити. А крім того, як же звертатися в поліцію, не розповівши все про скарби? Нам, звичайно, не дозволять пливти в Голландію, а тим часом «хазяїн» — хто б він не був — розшифрує запис і добереться до скарбів раніше за нас.
— А може, — міркував Майкл, — просто штовхнути їх за борт?