Пітер засміявся.
— Ну, ні, — сказав він, — не думаю, щоб нам це вдалося. По-перше, вони скоріше нас зіштовхнуть, а по-друге, це не найкращий спосіб позбутися їх. Доведеться придумати щось інше. Та й татові не сподобається, що ми в такий спосіб відкараскалися від них, хто б не були ці люди. На палубі загупали важкі кроки.
— Мерщій! — крикнув Майкл. — Хтось із них іде сюди. Удамо, що готуємо сніданок. — Він прожогом кинувся в камбуз, а Пітер почав розкладати на столі тарілки та виделки. Ту ж мить відчинився люк, і Джо ступив на східець трапа.
Пітер звів на нього очі і, приховуючи свої справжні почуття, по-дружньому кивнув йому головою.
— Може, з нами поснідаєте? — запропонував він. Але Джо відмовився і пояснив, що Білл послав його спитати, чи немає в них морської карти.
— В нижній шухляді, — сказав Майкл. Він поклав збивачку для яєць, що була у нього в руках, і дістав карту. — Ось. Це карта гирла Темзи.
Джо подякував, взяв карту і повернувся до стернової рубки.
Щойно він зачинив за собою люк, як задні двері камбуза відчинилися, і на порозі виросла Джіл в піжамі.
— Урра! Прокинулася нарешті! — засміявся Майкл. — От як довіряти дівчатам! Сплюхи, приходять, коли вже все готове.
— Я не знала, що ми вже відпливли, — сказала Джіл, позіхаючи. — І Керол не знає.
— Відпливли? Мені це подобається! Та ми вже пливемо три години. Майже проминули доки. Он глянь сама!
Джіл виглянула в ілюмінатор і потяглася.
— Не знаю, чого це я так розіспалася.
— Мабуть, балакали цілу ніч з Керол, — зауважив Майкл.
Джіл підійшла до Пітера.
— Доброго ранку, Пітере! — привіталася вона.
— Радий, що ти вже встала, — відказав Пітер. — Ми не будили вас, бо не було нагальної роботи. Швиденько вдягайтеся та будемо снідати.
Майкл виявився неабияким кухарем, і всі четверо, посідавши навколо столу в носовій каюті, усмак поснідали його яєчнею.
— Як там наші матроси? — спитала Керол, закінчуючи снідати.
— О, вони почуваються чудесно, — відповів Пітер. — І справді — гарні хлопці. Правда, Майкле? — Він підморгнув братові в той момент, коли дівчатка на них не дивилися.
— Авжеж, вони молодці, — підтримав його Майкл. — Кращих і не знайти. Татко був би дуже задоволений, якби довідався, що такі досвідчені моряки пливуть з нами. По-моєму, вони йому сподобалися б, правда ж, Пітере?
— А певно.
— А то нічого, що їх залишили самих нагорі? — спитала Керол.
— А що ж тут такого? — відказав Пітер. — Вони чудово виконують свої обов'язки. Снідати збираються після нас. Може, ви з Джіл почастуєте їх сніданком, а ми з Майклом підемо на палубу.
— З задоволенням, — відгукнулася Джіл. — Моряки, певно, цікаві люди.
— О, дуже, — погодився Майкл і підвівся, відсунувши стілець. — Особливо ці двоє. До речі, ми вже знаємо їх імена. Того, що в береті, звуть Джо, а другого — Білл.
— Ми приберемо зі столу, — сказала Керол. — А ви йдіть нагору і пришліть сюди Білла й Джо.
Як і передбачав Пітер, все йшло пречудово. Невдовзі обидва моряки сиділи в затишку каюти, а дівчатка щиро пригощали їх. Джо і Білл намагалися справити якнайкраще враження. Джо навіть берет скинув і вийняв гребінця, щоб причепуритися до сніданку. Він був не дуже говіркий, зате Білл одразу ж почав розповідати про свої пригоди на морі. Більшість з них — чистісінька вигадка, бо служив він всього лиш матросом на траулері. Але й того, що він знав про кораблі й мореплавання, було досить, щоб вигадати хвилюючу історію про те, як його викинуло за борт під час жахливого шторму, коли в Північному морі зіткнулися два пароплави, і він єдиний з усієї команди врятувався, добравшися плавом до землі. Дівчатка жадібно слухали його розповіді і з щирим захопленням дивилися на морського вовка, що зазнав стількох пригод, але завдяки своїй мужності й силі завжди виходив переможцем.
— А ви, Джо? — спитала нарешті Керол. — З вами теж траплялися цікаві пригоди?
Білл не забарився прийти на поміч товаришеві.