Вона знала жінок, котрі народжували дітей від чоловіків, яких вони ненавиділи, чи навіть від ґвалтівників. І жінки гаряче любили своїх діточок, весь час ненавидячи ту тварюку, що була їхнім батьком. Віолетта занадто добре знала: від любові до дитини себе не захистиш.
Розділ 29
— Чому ти захищаєш її?
Питання застало Тома зненацька. Він насторожено подивився на Ральфа крізь ґрати.
— Друже, це ж ясно як Божий день. Щойно я згадую Ізабель, ти починаєш безглуздо поводитися й мелеш усякі дурниці.
— Я повинен був захищати її краще. Захистити її від мене.
— Не верзи нісенітниць.
— Ральфе, ти був мені добрим другом. Але ти багато чого про мене не знаєш.
— Однак також і знаю про тебе чимало, хлопче.
Том підвівся на ноги.
— Ти вже з двигуном розібрався? Блуї казав, що з ним були проблеми.
Ральф уважно подивився на нього.
— Так, справи не дуже добрі.
— Багато років цей катер вірно служив тобі.
— Так. Я завжди йому довіряв і не думав, що він колись підведе мене. Фримантл має намір списати його. — Він подивився Тому в очі. — Ми всі так скоро помираємо. Чому ж ти хочеш викреслити кращі роки свого життя?
— Ральфе, кращі роки мого життя давно минули.
— Нісенітниця, і ти це знаєш! Саме час оговтатися й почати щось робити! Заради Бога, повертайся до тями.
— І що ти пропонуєш мені зробити?
— Розповісти кляту правду, якою б вона не була. Брехня до добра не доведе.
— Іноді й правда теж… Люди можуть багато витримати. Ральфе, я знаю це краще за інших. Ізі була звичайною щасливою дівчинкою, поки не сплуталася зі мною. Нічого з цього не трапилося б, якби вона не опинилась на Янусі. Вона думала, що там рай. Вона уявлення не мала, яка в неї там роль. Не треба було привозити її на острів.
— Томе, вона доросла жінка.
Шерборн подивився на шкіпера, зважуючи свої наступні слова.
— Ральфе, я знав, що колись це трапиться. Урешті-решт гріхи настигнуть тебе. — Він зітхнув і почав розглядати павутину в кутку камери, на ній, немов забуті різдвяні прикраси, висіло кілька мух. — Я мав померти багато років тому. Тільки Бог знає, скільки разів я міг впіймати кулю чи напоротися на багнет, — так довго Він беріг мене за буремних часів. — Він глитнув. — Ізі й так дуже важко без Люсі. Тут вона просто не витримає. Ральфе, це єдине, що я можу зробити для неї. Тепер я маю загладити свою провину лише так.
— Це нечесно. — Дитина знову й знову повторювала такі слова, уже не скиглячи, а відчайдушно намагаючись пояснити. Вона неначе втовкмачувала англійську фразу іноземцю. — Це нечесно. Я хочу додому.
Іноді Ханні вдавалося відвернути її увагу на кілька годин. Вони разом готували тістечка, вирізали паперові ляльки, сипали крихти для кропивників, щоб малесенькі пташки прилітали аж під двері, стрибали на тонких, мов дротики, ніжках та ласували черствим хлібом, тішачи Ґрейс.
Побачивши, з яким захватом дівчинка дивилася на смугастого кота, повз якого вони одного разу проходили, Ханна почала розпитувати по всьому місту, чи хтось має кошенят, і згодом крихітне чорне створіння з білими лапами та мордочкою стало частиною сім’ї.
Ґрейс дивилася на кошеня зацікавлено, однак з підозрою.
— Іди, воно твоє. Лише твоє, — сказала Ханна, ніжно кладучи кошеня в руки Ґрейс. — Тепер ти повинна доглядати його. Як ти хочеш назвати його?
— Люсі, — сказала дівчинка не замислюючись.
Ханна не здавалася.