Твори у 12 томах. Том 06: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Маргеріт. Наївний чоловік. Я давно вже знаю, що ви мене кохаєте. Ви казали мені про це так часто. У кожному вашому погляді це світилося.

Нокс. Ви знали?

Маргеріт. Як же я могла не знати? Адже я жінка. Тільки голосом своїм ви не промовляли до мене й слова. Сядьте так, щоб я могла дивитися на вас, і дозвольте сказати вам… Я мушу все сказати. (Садовить його в обертове крісло і сідає сама. Робить рух так, наче пробує загорнутися в накидку). Накритися?

Нокс (палко). Ні, ні! Лишіться так, як ви є. Дозвольте помилуватися вами… Адже ж ви моя… Чи, може, це сон?

Маргеріт (тихо і вдоволено сміється, тріумфуючи). О ви, чоловіки! З правіку й довіку так ведеться, що здобувати вас треба, тільки впливаючи на ваші почуття. Щоб я була мудра, як Іпатія, вчена, як мадам Кюрі однаково мені вас не розворушити, ви будь-що глушитимете голос свого серця. Але ж дайте мені на мить обернутися в Ліліт[64], на мить скинути з себе вбрання, створене, щоб захиститися від нічної прохолоди, і ви відразу ж запалюєтесь коханням і розсипаєте любовні слова…

Нокс (протестуючи). Маргеріт! Це несправедливо!

Маргеріт. Я кохаю вас… а… ви?

Нокс (пристрасно й побожно). Я кохаю вас!

Маргеріт. Тоді слухайте. Я вже розповідала вам про свою юність, про свої мрії. Я прагнула чинити людям добро, так само, як і ви. Але я не вчинила нічого. Я не змогла нічого вчинити. Мені не дали. Завше мусила я жити під наглядом. Я сподівалася, що зможу діяти за власним розсудом, коли вийду заміж. Але й де не справдилося. Мій чоловік прилучився до табору магнатів, — став їхній поплічник, перетворився на знаряддя в батькових руках, щоб чинити все те зло, проти якого я прагнула боротись. (Примовкає). То була довга боротьба, і я дуже втомилася від безлічі поразок. Чоловіка свого я ніколи не кохала. Я продала себе в ім’я своєї Мрії, але Мрія та ошукала мене. (Пауза). Часто я втрачала віру — віру в усе, в бога й людину, втратила надію, що справедливість колись переможе. Але ваша діяльність помалу збудила мене. Я прийшла до вас зараз, не думаючи про себе. Я прийшла застерегти вас, допомогти, щоб добро взяло гору. І я лишилась — дяка богові! — я лишилась, щоб кохати вас… і щоб ви кохали мене. І раптом я зрозуміла, дивлячись на вас, як я страшенно втомилась… Мені потрібні тільки ви — саме ви над усе на світі! (Простягає до нього руки). Підійдіть до мене… Мені потрібні тільки ви… зараз…

Нокс (у захваті підходить до Маргеріт, сідав на бильце крісла й пригортає її). Часом знемагав я на пекельну втому. Я був знеможений і нині — але ви прийшли… І зараз я щасливий, такий щасливий…

Маргеріт. Я дозволила собі забагато сьогодні. Я визнаю. Але я пишаюся з того. І так сталося не тому, що все це для мене звичне. Це вперше за ціле моє життя. І я майже шкодую тільки за тим, що не зробила цього раніше… тоді воно б закінчилося так чудово! Ви тримали мене в обіймах… У своїх обіймах! О, ви й не уявляєте, як багато важать для мене ці перші обійми. Я не грудка землі. Я не залізо й не камінь. Я — жінка… тепла, жива жінка… (Підводиться й підводить його). Поцілуйте мене, мій любий господарю й коханий… Поцілуйте мене… (Вони обіймаються)

Нокс (озирається навколо, мов у нестямі). Що нам робити? (Нараз випускав її з обіймів і знеможено падає в крісло). Ні. Цього не може бути. Це неможливо. О, чому ми не зустрілися колись давно? Ми могли б працювати разом. Яка незламна дружба могла б нас поєднати!

Маргеріт. Але й зараз ще не пізно.

Нокс. Я не маю права на вас.

Маргеріт (не розуміючи його). Мій чоловік на перешкоді? Але він мені не чоловік уже протягом багатьох років. Він не має жадних прав. Хто, крім вас, кого я так кохаю, може мати на мене якісь права?

Нокс. Ні, не в тім річ! (Махнувши рукою). Що мені до нього? (Впадаючи в розпач). О, коли б я був тільки звичайна людина, а не громадський діяч! Коли б я міг боротись тільки за себе!

Маргеріт (підійшовши ззаду, лагідно перебирав його волосся). А хіба ми не можемо боротися разом?

Нокс (мотнувши головою під її пальцями). Не треба, не треба! (Маргеріт натомість притуляється щокою до його щоки). Мені й так тяжко. Я ледве годен стриматись… (Раптом підводиться, бере обидві її руки в свої, веде Маргеріт до крісла, садовить, а сам сідає до письмового столу). Розумієте, річ зовсім не в вашому чоловікові. Просто я не маю права на вас. І ви не маєте права на мене.

Маргеріт (перебиваючи його, ревниво). А хто ж, окрім мене, має право на вас?

Нокс (сумно всміхаючись). Ні; це не те. В моєму житті немає іншої жінки. Ви єдина жінка для мене. Але ж є ще сила різного люду, що має на мене більше права, ніж ви. Двісті тисяч громадян обрали мене на свого представника в Конгресі Сполучених Штатів. А ще є багато інших… (Несподівано замовкає, втопивши в неї погляд, в її руки й плечі). Прошу вас. Одягніть накидку. Допоможіть мені не забутися… (Маргеріт не рухається). На мене багато-хто має право… чимало людей, усі ті, за чиї інтереси я обстав. Діти… два мільйони дітей працює у Сполучених Штатах. Я не можу зрадити їх. Я не можу вкрасти в них моє щастя. Сьогодні вдень я казав про крадіжку. А хіба й це не була крадіжка?

Маргеріт (гостро). Говарде! Прокиньтеся! Невже наше щастя закрутило вам голову?

Нокс (сумно). Майже… а на кілька шалених хвилин я втратив був її цілком. Усі ті діти… Чи я вам коли розповідав про одну дитину з міських нетрів? Раз її запитали, звідки вона знає, що прийшла весна, дитина відповіла: «Таж у салуні навпроти поставили обертові двері»…

Маргеріт (дратуючись). Але що спільного має все це з якимось чоловіком та якоюсь жінкою, що так одне одного кохають?

Нокс. Добре, — ми кохаємося, ви та я, і забули за все інше, крім свого кохання. Що має тоді статися? Згадайте Горького[65], російського патріота, що приїхав до Нью-Йорка, палко прагнучи допомогти російській революції. Він відвідав нашу країну свободи, щоб зібрати кошти для революції. Але його шлюб із коханою жінкою не був освячений законом, який визнають наші крамарчуки, та ще й газети зняли з того приводу галас. От і вийшло, що приїхав він надаремне. Його взято на посміх і зганьблено в очах американського народу. Таке саме станеться й зі мною. Мене оббрешуть і висміють. Моїй політичній діяльності настане кінець.

Маргеріт. Навіть і так, то що з того? Нехай оббріхують і висміюють. Зате ми будемо разом. А народ — інші поведуть за собою. Та й не вельми віддячливе те завдання. Життя таке коротке! Ми мусимо вхопити бодай хоч крихітку щастя для себе.

Нокс. Повірте, — коли я дивлюся вам в очі,— я так легко кинув би все, нехай летить за вітром!.. Але це була б крадіжка.

Маргеріт (протестуючи). Хай буде крадіжка. Життя таке коротке, любий… Ми вдвох — то для нас найважливіше в світі…

Нокс. Але ж ідеться не тільки про мене самого, не тільки про всіх тих, хто в мене вірить. Хвильку тому ви сказали, що піхто, крім мене, не має права на вас. Ви помилились. Ваша дитина…

Маргеріт (болісно, благально). Мовчіть, — не треба!..

Нокс. Я мушу. Я мушу врятувати себе… і вас. Томмі має право на вас. Це ще одна крадіжка. Хіба ж ні, коли ви хочете вкрасти своє щастя і в нього?

[64] Іпатія (370–415) — Жінка-філософ з міста Александрія (Північна Африка); впала жертвою християнських ченців-фанатиків. Мадам Кюрі — Марія Склодовська-Кюрі (1867–1934) — французька та польська вчена, фізик і хімік, дружина П’єра Кюрі, з яким спільно здійснила важливі наукові відкриття.

[65] Згадайте Горького. — У березні — жовтні 1906 р. М. Горький виступав у США з лекціями та збирав кошти для партійної каси РСДРП.