Твори у 12 томах. Том 06: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Старкветер. Що там скоїлось у комісії? Ви більше не маєте впливу в сенаті? Якщо ні, то скажіть, і я знайду кого іншого, хто має.

Давсет (обурено). Я не приймаю такого ставлення до себе, містере Старкветере. В мене також є самолюбство… (Старкветер рохкає скептично). Я людина порядна… (Старкветер рохкає). Я посідаю поважне становище у своєму штаті. Ви забуваєте, сер, що в адміністрації нашого штату я обіймаю не останню посаду.

Старкветер (уриває йому мову так гостро, що Давсет упускає філіжанку й тарілочку додолу). Не вишкіряйте до мене зуби!.. Я можу піднести вас або знищити!.. Адміністрація вашого штату у мене в кишені. (Давсет здригається — то для нього новина. Щоб приховати своє замішання, він нахиляється позбирати розбитий посуд). Покиньте черепки! Я розмовляю з вами.(Давсет покірно випростується. Конні, що стежила за ними, дзвонить по служника). Я купив адміністрацію вашого штату і заплатив за неї. Ви — тільки-но рухоме майно, яке я дістав із тією зграєю. З вас зроблено сенатора за моїм наказом… Вам це ясно? Зрозуміло?

Давсет (скоряючись). Я… я розумію.

Старкветер. Той законопроект треба провалити.

Давсет. Так, сер.

Старкветер. Нишком, не знімаючи галасу. (Давсет киває головою). Тепер можете йти.

Похнюплений Давсет відходить до гурту біля чайного столика. Чалмерс та Габард, сміючися, входять з правого боку; глянувши на Старкветера, вони відразу тверезішають. З ним вони не ручкаються. Старкветер ледь відповідає на Габардів уклін.

Томе, ти мені потрібний.

Габард розуміє його натяк і відходить до чайного столика. Входить служник. Конні показує йому на розбиту філіжанку й тарілочку. Поки служник усе те прибирає, Старкветер мовчить Він гортає свого записника, а Чалмерс стоїть перед ним ні в сих ні в тих. При чайному столику точиться жвава розмова. Габард вітається з усіма й бере філіжанку, а може, й відмовляється від чаю. Служник виходить.

Старкветер (закладає пальцем сторінку в записнику й гостро зиркає на Чалмерса). Томе, твої походеньки та посиденьки в Нью-Йорку мусять припинитись. Зрозуміло?

Чалмерс (здригнувшись). Це вам Габард наплескав!

Старкветер. Ні, зовсім не Габард. Я маю інші джерела.

Чалмерс. То така дрібниця…

Старкветер. Я знаю все, і знаю дуже добре. Коли хочеш, можу познайомити тебе з усіма деталями. Я знаю все. Дискутувати тут нема про що — треба це припинити, і край.

Чалмерс. Мені й на думку не спадало, що я був… такий… необережний…

Старкветер. Ніколи не забувай, що кожний нерозважний вчинок людини з таким становищем, як твоє,— це непростима необережність. На нас покладено великий і важливий обов’язок. На наших плечах відповідальність за долю дев’яноста мільйонів душ. Вони пропадуть, якщо ми занедбаємо свій обов’язок. Темні демагоги збурюють ниці інстинкти в народі. Якщо вони допнуться свого — загинуть і вони, й країна, й уся цивілізація. Нам не треба нового середньовіччя.

Чалмерс. Далебі, я не уявляв, щоб якісь дрібниці й так багато важили…

Старкветер (знизавши плечима й підвівши брови). Де ж би тобі це уявити! Адже ти лише коліщатко в машині. Я та ще кілька чоловік, що згуртувалися біля мене, ми — машина. А ти лише коліщатко, але занадто потрібне, — і нам шкода тебе втратити…

Чалмерс. Втратити?.. Мене?..

Старкветер. Досить мені ворухнути рукою, будь-коли— ти зрозумів? — будь-коли, і тобі каюк. Ти керуєш своїм штатом. Дуже добре. Але не забудь, що коли мені заманеться, то від твоєї крамнички завтра тільки мокре місце лишиться. Я знаю, ти не можеш переробити своєї вдачі, але, хоча б заради великих наших завдань, ти мусиш бути обережний! Нам доводиться використовувати й недосконале знаряддя — слабких людей. Але ж ти — неприторенний гурман, одно все розкошуєш, потураючи бажанням свого тіла… І п’єш ти надміру. В тебе кепське серце… О, мені доповідає про все твій лікар. Отож не клей із себе дурника і не ший у дурні нас!.. Крім того, не забувай, що твоя дружина — моя дочка. Вона сильна жінка, та посиденьки в Нью-Йорку мусять припинитись. Зрозуміло?

Чалмерс (здригнувшись). Це вам Габард наплескав!

Старкветер. Ні, зовсім не Габард. Я маю інші джерела.

Чалмерс. То така дрібниця…

Старкветер. Я знаю все, і знаю дуже добре. Коли хочеш, можу познайомити тебе з усіма деталями. Я знаю все. Дискутувати тут нема про що — треба це припинити, і край.

Чалмерс. Мені й на думку не спадало, що я був… такий… необережний…

Старкветер. Ніколи не забувай, що кожний нерозважний вчинок людини з таким становищем, як твоє,— це непростима необережність. На нас покладено великий і важливий обов’язок. На наших плечах відповідальність за долю дев’яноста мільйонів душ. Вони пропадуть, якщо ми занедбаємо свій обов’язок. Темні демагоги збурюють ниці інстинкти в народі. Якщо вони допнуться свого — загинуть і вони, й країна, й уся цивілізація. Нам не треба нового середньовіччя.

Чалмерс. Далебі, я не уявляв, щоб якісь дрібниці й так багато важили…