Твори у 12 томах. Том 06: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Конні (молода дівчина, сповнена енергії, кидає жваво). Така пригода, швагре! Мама розхвилювалася страшенно… Ми наїхали на дитячий візочок. Наш шофер анітрохи не винний. Завинила сама жінка. Ми за ріг повертати, а вона якраз переходить вулицю. Але ми тільки зачепили той візочок. На щастя, дитині не сталося нічого, тільки-но випала на брук. Ото сміха було!.. (Побачила Габарда). О, це ви, містере Габарде! Як ся маєте? (Ступає кілька кроків до нього й вітається).

Місіс Старкветер безпорадно озирається, шукаючи крісла; Чалмерс підводить її й садовить, заспокоюючи.

Місіс Старкветер. Ох, то було щось страшне! Дитина могла загинути. І я ще маю вірити, що такі особи люблять своїх дітей!

Конні (до Чалмерса). Батько приїхав? Ми мали підхопити його тут. А де Медж?

Місіс Старкветер (помітивши Габарда, неголосно). О, й ви тут, містере Габарде…

Габард підходить до неї і тисне руку.

Ніяк не можу призвичаїтися до цих скажених темпів сучасного життя. Автомобілі — це ж диявольський витвір. Всі мчать кудись… Як була я ще дівчина, ми жили статечно й пристойно. Тоді був час на все: і подумати, й відпочити. Але тепер немає часу ні на що. Яким чином Ентоні дає собі раду — ніяк не можу збагнути. Але й те правда, що Ентоні людина надзвичайна.

Габард. Я переконаний, що містер Старкветер і разу в житті не розгубився!

Чалмерс. Хіба що коли упадав коло вас, мамо.

Місіс Старкветер (ледь-ледь прикро). Я й цього не дуже певна…

Конні (імітуючи поважний, діловий тон). Батько, мабуть, порадився спершу з компаньйонами, тоді передав справу на розгляд своїм юристам, і, коли вони доповіли йому, що в кандидатки немає ніякої ганджі, звірився із своїм записником, і в перші ж вільні півгодини запропонував мамі серце й руку.

Всі сміються.

І зиркнув на годинника щонайменше двічі протягом свого освідчення.

Місіс Старкветер. Ентоні не був тоді такий заклопотаний…

Габард. Він тоді ще не керував Сполученими Штатами.

Місіс Старкветер. Не знаю, чим він там тепер керує, але заклопотаний він страх — справи, політика й безумство; безумство, політика й справи. (Замовкає, щоб віддихатися, і помічав стіл, наготовлений до чаю). Чай. Я б випила філіжанку чаю. Конні, я вип’ю філіжанку, а тоді, якщо твій батько забариться, ми поїдемо додому. (До-Чалмерса). Де Томмі?

Чалмерс. Поїхав кудись машиною разом з Медж. (Дивиться на чайний столик, а тоді на годинника). Вона має зараз повернутись.

Конні. Мамо, не сидім тут довго. Мені ще передягатися.

Чалмерс. О так, ще ж той обід… (Позіхав). Я б не від того, щоб увечері побайдикувати…

Конні (пояснює Габардові). Турецький повірений у справах… Ніяк не запам’ятаю, як його на ім’я. Але він такий кумедний… просто сміх. Він сьогодні дає обід на честь британського посла.

Місіс Старкветер (підводиться з крісла, прислухаючись). А ось і Томмі.

З-за кону чути голоси Маргеріт Чалмерс та Томмі. Вона сміється, а Томмі запально чогось домагається. Маргеріт і Томмі з’являються на дверях і спиняються, тримаючись за руки, втопивши одне в одного очі, надто захоплені одне одним, щоб зауважити присутніх у кімнаті. Обоє у верхньому одязі.

Томмі (сміючись). Ну, мамо!..

Маргеріт (сама сміється, але хитає головою). Ні.

Томмі. Спершу…

Маргеріт. Ні; ти мусиш бігти зараз до Лінди, мій хлопчику. Ми побалакаємо про це іншим часом.

Томмі помічає, що в кімнаті сторонні. Він визирає з-за дверей і бачить місіс Старкветер. І в ту ж мить випручує руку й підбігає до своєї бабуні.

Томмі (знати — він дуже її любить). Бабуню!

Вони обіймаються й цілуються. Маргеріт входить, вітаючись до присутніх, — цілує (можливо) Конні і холодно тисне руку Габардові.

Маргеріт (до Чалмерса). Коли ти вже тут, Томе, — прошу тебе, не тікай. (Вітається з місіс Старкветер).