Ще: від листя тінь – плетена, решітчаста. У тіні лежать і жують щось схоже на легендарну їжу древніх: довгий жовтий плід і шматок чогось темного. Жінка суне це мені в руку, і мені смішно: я не знаю, чи можу я це їсти.
І знову: натовп, голови, ноги, руки, роти. Вискакують на секунду обличчя – і пропадають, лопаються, наче бульбашки. І на секунду – або, може бути, це тільки мені здається – прозорі, летучі крила-вуха.
Я з усіх сил стискаю руку I. Вона озирається:
– Що ти?
– Він тут… Мені здалося…
– Хто він?
– …От тільки зараз – у натовпі…
Вугільно-чорні тонкі брови задерті до скронь: гострий трикутник, посмішка. Мені не зрозуміло: чому вона посміхається – як вона може посміхатися?
– Ти не розумієш – I, ти не розумієш, що означає, коли він або хтось із них – тут.
– Смішний! Хіба комусь там, за Стіною, прийде в голову, що ми тут? Згадай: ось ти – хіба ти коли-небудь думав, що це можливо? Вони ловлять нас там – нехай ловлять! Ти мариш.
Вона посміхається легко, весело, і я посміхаюся, земля – п’яна, весела, легка – пливе…
Запис 28-й
Ось: якщо ваш світ подібний до світу наших далеких предків, то уявіть собі, що одного разу в океані ви натрапили на шосту, сьому частину світу – якусь Атлантиду, і там – небувалі міста-лабіринти, люди, що літають у повітрі без допомоги крил або аеро та вміють піднімати вгору каміння силою погляду, – словом, таке, що вам не могло б спасти на думку, навіть коли ви страждаєте снохворобою. Оттак і я вчора. Тому що – зрозумійте ж – ніхто і ніколи з нас з часу Двохсотлітньої Війни не був за Стіною – я вже говорив вам про це.
Я знаю: мій обов’язок перед вами, невідомі друзі, розповісти докладніше про цей дивний і несподіваний світ, що відкрився мені вчора. Але поки я не в змозі повернутися до цього. Все нове і нове, якась злива подій, і мене не вистачає, щоб зібрати все: я підставляю поли, пригорщі – і все-таки цілі відра проливаються повз, а на ці сторінки потрапляють лише краплі…
Спершу я почув у себе за дверима гучні голоси – і упізнав її голос, I, пружний, металевий – й інший, майже негнучкий – наче дерев’яна лінійка – голос Ю. Потім двері з тріском розверзлися і вистрілили їх обох до мене в кімнату. Саме так: вистрілили.
I поклала руку на спинку мого крісла й через плече, вправо – одними зубами посміхалася тій. Я не хотів би стояти під цією посмішкою.
– Послухайте, – сказала мені I, – ця жінка, здається, поставила собі за мету охороняти вас від мене, як малу дитину. Це – з вашого дозволу?
І тоді – інша, здригаючись зябрами:
– Так він і є дитина. Так! Тільки тому він і не бачить, що ви з ним все це – тільки для того, щоб… що все це комедія. Так! І мій обов’язок…
На мить у дзеркалі – стрибала зламана пряма моїх брів. Я схопився і, насилу утримуючи в собі того – з тремтячими волохатими кулаками, насилу просовуючи крізь зуби кожне слово, крикнув їй упритул – в самісінькі зябра:
– З-зараз же – геть! З-зараз же!
Зябра здулися цегляно-червоно, потім спали, посіріли. Вона розкрила рот щось сказати і, нічого не сказавши, закрилася, вийшла.
Я кинувся до I:
– Я не пробачу – я ніколи собі цього не пробачу! Вона посміла – тебе? Але ти ж не можеш думати, що я думаю, що… що вона… Це все тому, що вона хоче записатися на мене, а я…
– Записатися вона, на щастя, не встигне. І хоч тисячу таких, як вона: мені все одно. Я знаю – ти повіриш не тисячі, а одній мені. Тому що ж після вчорашнього – я перед тобою вся, до кінця, як ти хотів. Я – в твоїх руках, ти можеш – будь-якої миті…
– Що – будь-якої миті? – і негайно ж зрозумів – що, кров бризнула у вуха, в щоки, я крикнув: – Не треба про це, ніколи не говори мені про це! Адже ти ж розумієш, що це той я, колишній, а тепер…
– Хто тебе знає… Людина – як роман: до останньої сторінки не знаєш, чим закінчиться. Інакше не варто було б і читати…
I гладить мене по голові. Обличчя її мені не видно, але по голосу чую: дивиться зараз кудись дуже далеко, зачепилася очима за хмару, що пливе нечутно, повільно, невідомо куди…
Раптом відсторонила мене рукою – твердо і ніжно:
– Слухай: я прийшла сказати тобі, що, можливо, що ми вже останні дні… Ти знаєш: з сьогоднішнього вечора скасовані всі аудиторіуми.