Оскар і рожева пані: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Гмм, — мовила Бабця-Ружа, — це мені нагадує турнір у Бетюні проти Сари Гоп-Скок, кечистки з намащеним олією тілом, вугрем рингів, акробатки, яка билася майже голою і вислизала з рук, коли її намагалися обхопити. Вона билась лише у Бетюні, де щороку вигравала кубок Бетюна. Як я його жадала, той кубок Бетюна!

— І що ж Ви зробили, Бабцю-Ружо?

— Мої друзі сипнули на неї борошно, коли вона підіймалася на ринг. Олія з борошном дають непогану масу, щось на зразок сухарів для панірування. Трьома захватами і двома кидками я поклала її на килим, цю Сару Гоп-Скок. Після мене її називали вже не вугрем рингу, а панірованою тріскою.

— Вибачте, Бабцю-Ружо, я не бачу зв’язку.

— Зате я бачу його дуже добре. Завжди є вихід, Оскаре, завжди десь є мішок борошна. Ти маєш написати Богові. Він сильніший за мене.

— Навіть у кечі?

— Так. Навіть на кечі Бог розуміється дуже добре. Спробуй, мій любий. Від чого ти найбільше страждаєш?

— Я ненавиджу своїх батьків.

— Тоді ненавидь їх дуже сильно.

— І це мені кажете Ви, Бабцю-Ружо?

— Так. Ненавидь їх дуже сильно. Матимеш кістку, щоб гризти. Коли ж ти її згризеш, то побачиш, що воно того не варте. Розкажи все це Богові у листі й попроси його прийти до тебе.

— Він може пересуватись?

— Певною мірою. Не часто. Точніше рідко.

— Чому? Він також хворий?

По тому як Бабця-Ружа зітхнула, я зрозумів, що вона не хоче мені сповіщати, що ти, Господи, також нездужаєш.

— Оскаре, батьки коли-небудь говорили з тобою про Бога?

— Облиште. Мої батьки придурки.

— Звичайно. Але чи вони коли-небудь говорили з тобою про Бога?

— Говорили. Лише один раз. Аби сказати, що вони в нього не вірять. Вони вірять тільки у Діда Мороза.

— Вони настільки дурні, Оскарику?

— Ви навіть не уявляєте! Одного разу, коли я повернувся зі школи і заявив, що годі мене дурити, бо, як і всі мої товариші, я знаю, що Діда Мороза не існує, у них був такий вигляд, ніби вони з неба впали. Оскільки я був розлючений, бо на перерві виглядав кретином, вони заприсяглися, що ніколи не збирались мене обманювати, що самі щиро вірили в існування Діда Мороза і що їм дуже прикро — отакої — прикро дізнатися, що це не так! Кажу ж Вам, Бабцю-Ружо, двоє справжніх недоумків!

— Отже в Бога вони не вірять?

— Ні.

— І це тебе не заінтригувало?

— Якби я цікавився тим, що думають придурки, то не мав би часу на те, що думають люди розумні.

— Твоя правда. Але той факт, що твої батьки, як ти вважаєш, придурки…

— Авжеж. Вони справді придурки, Бабцю Ружо!

— Якщо твої батьки, які помиляються, не вірять у Бога, то чому б тобі не повірити у нього і не попросити навідатись до тебе?

— Гаразд. Хіба Ви не казали, що він прикутий до ліжка?

— Ні. Просто в нього своєрідна манера приходити в гості. Він сяйне думкою. У свідомості.