Вітер у вербах: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

І коли Кріт лежав у дуплі, важко сапаючи та тремтячи, прислухаючись до свисту і шелесту надворі, він, як ніколи чітко, уявив собі оту страшну річ, з якою доводиться стикатися у цьому місці тим, хто живе в полях та попід живоплотами, яка затьмарює кожну мить та від якої так намагався вберегти його Ондатр, — Жах Дикого Пралісу!

Тим часом Ондатр дрімав коло каміна, де було тепло й затишно. Аркуш із наполовину закінченим віршем упав на долівку, а сам поет, закинувши голову та роззявивши рота, блукав зеленим узбережжям сонних рік. Скотилася жаринка, стрельнула іскра, запалахкотіло полум’я — й Ондатр, здригнувшись, прокинувся. Згадавши, чим займався перед сном, він підняв із підлоги списаного аркуша, якусь хвильку уважно передивлявся написане, а потім звернувся до Крота із запитанням, чи не міг би він підказати гарної рими до деяких слів.

Але Крота не було.

Ондатр завмер і прислухався. У домі панувала цілковита тиша.

Він кілька разів гукнув Крота, і, не дочекавшись відповіді, встав та пішов до зали.

Гачок, на якому висіла Кротова шапка, був порожнім. Галош його, які стояли під підставкою для парасоль, теж не було.

Ондатр вийшов з дому і став пильно обдивлятися розмиту дощами землю в пошуках Кротових слідів. І він знайшов їх. То були сліди Крота, у цьому не було найменших сумнівів. Галоші його були новенькі, щойно куплені на зиму, і на землі чітко відбивався малюнок підошви. Вервечка Кротових слідів тяглася простісінько до Дикого Пралісу.

Ондатр почорнів, як туча. Хвилину-другу він простояв, глибоко замислившись, тоді знов зайшов у дім, підперезався, запхав за пасок пістолети в кобурах, узяв замашну палицю, що стояла в кутку, і поспішив до Дикого Пралісу.

Вже поночіло, коли Ондатр дістався узлісся і, ні на мить не завагавшись, ступив до лісу. Він ішов і весь час роззирався: чи не побачить де, бува, сліди Кротової присутності? То тут, то там з нір витикалися злісні морди, та, коли бачили безстрашного звіра з пістолетами та важкою палицею в руці, відразу ж ховалися назад. Свист і шерехтіння, яке лунало скрізь, коли Ондатр зайшов до лісу, вщухло, а а там і зовсім затихло, і в лісі запала цілковита тиша. Ондатр сміливо йшов лісом, прямуючи до найвіддаленіших закутів. Оглянувши всі стежки і нічого на них не знайшовши, він став ретельно озирати лісовий ґрунт, шукаючи слідів свого друга, і весь час голосно гукав:

— Кроте!.. Кроте!.. Кроте! Агов!.. Це я — старий Ондатр!..

Годину, а може, й більше, блукав він Диким Пралісом, терпляче шукаючи друга. Аж ось почув у відповідь віддалений крик. Страшенно зрадівши, Ондатр кинувся на звук, і, продираючись крізь чимраз густіші сутінки, таки дістався до старого бука з норою у підніжжі, а з тієї нори почувся кволий голос:

— Ондатрику! Невже це справді ти?!

Ондатр заліз до нори і знайшов у ній до краю виснаженого Крота, якого досі били дрижаки.

— Ох, Ондатрику! — схлипував Кріт. — Як мені було страшно, ти навіть не уявляєш!

— Я все прекрасно уявляю, — запевнив Ондатр, заспокоюючи друга. — Кроте, ти ж знав, що не варто сюди потикатися. Я сто разів тебе застерігав. Ті, хто живе на березі, ніколи не ходять сюди одинцем. Якщо вже доводиться йти, то йдемо щонайменше парами, і тоді зазвичай усе минає без пригод. Крім того, треба знати купу всякої всячини. Ну, добре, ми це знаємо, а ти?! Що ти збирався тут робити, не знаючи ні фраз, ні знаків із примовляннями, які мали б тебе захистити? Чи, може, ти знаєш, яку рослину слід мати у кишені, які слова повторювати весь час, не кажучи вже про різні штучки та хитрощі? Так, вони нескладні, але їх треба знати! А вони ніколи не завадять, коли ти всього-навсього дрібний звір. Ну, був би ти Борсуком чи Видрою — тоді все інакше.

— А от Жабс, він запросто пройшовся б тут один, правда? — запитав Кріт.

— Жабс? — здивувався Ондатр і від душі розсміявся. — Ні, вже кого-кого, а Жабса сюди ніякими калачами не заманиш.

При звуках безжурного Ондатрового сміху Кріт і собі піднісся духом, а вигляд грізної палиці та блискучих пістолетів остаточно розігнав його страхи.

— Ну, — мовив невдовзі Ондатр, — тепер від мене ні на крок. Поки не стемніло, ходімо додому. Якщо вже десь і зупинятися на нічліг, то тільки не тут. По-перше, зимно.

— Ондатрику, любий, — проквилив нещасний Кріт, — даруй мені, будь ласка, але я просто з ніг падаю, так змучився, і нічого тут не вдієш. Як собі хочеш, а мусиш дати мені трохи часу на відпочинок, щоб я оклигав. Інакше я додому не дійду.

— Ну що ж, відпочивай, — великодушно дозволив Ондатр. — Однаково вже темно хоч в око стрель. Почекаймо, поки зійде місяць.

Кріт зручно вмостився в сухому листі, випростав лапки і скоро заснув. Сон його був тривожним, бідолаха часто прокидався. Ондатр теж вмостився так, щоб було зручно й тепло, та терпляче завмер, стискаючи у лапці пістолет.

Коли Кріт прокинувся, як завжди, бадьорий, зі свіжими силами, Ондатр промовив:

— Отже, так! Я гляну, як там надворі, і якщо все буде тихо, ми підемо звідси геть.

Він визирнув зі сховку на вулицю, покрутив туди-сюди головою, і Кріт почув, як він сказав:

— Ого-ого! Оце так справи! Ого-го!

— Що сталося, Ондатрику? — стрепенувся Кріт.

— Випав сніг, — коротко відповів Ондатр. — Точніше, ще падає. Так валить, що будь здоров.

Кріт і собі кинувся до виходу, Ондатр посунувся, і він, виглянувши надвір, побачив зовсім інший ліс, і ліс цей видався йому страхітливим. Нори, ями, улоговини, байраки — усі ці пастки щезали просто на очах, усе застелялося блискучим чарівним килимом, і був цей килим таким тендітним, так не пасував до грубих лап, які скоро мали стоптати його. Повітря заполонили дрібненькі окрушини, вони холодними пощипуваннями пестили щоки, а на білому тлі безмовно чорніли стовбури дерев.

— Отакі-то справи, і роби з цим що хочеш, — мовив Ондатр, трохи подумавши. — Я пропоную вилазити звідси і пробиватися додому. Та от біда, я не знаю, в який бік іти. Засніжений ліс — це зовсім інший ліс.