Вітер у вербах: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Ага, зараз ти знову почнеш говорити про греблю, — заговорив Ондатр, удаючи, що ні про що не здогадується. — Що ж, хоч ти й смітиш грошима наліво й направо, ти багато можеш собі дозволити. Отже, запасися терпінням, прислухайся до моїх порад, і тоді…

— Ой лишенько! Яка гребля! — обірвав Ондатра Жабс, і в голосі його була зневага до недавнього захоплення. — Це все дурня, забавка нікчемна. З греблею ми вже давно не друзі. То просто спосіб убивати час. Знаєте, друзі, мені аж серце кров’ю обливається, що ви, прекрасно розуміючи всю нікчемність отієї справи, марнуєте на неї свої сили. Та з мене годі, я вже знайшов собі гідну справу, і не пошкодую на неї решти свого життя. Нічим я більше не займатимуся, крім цього, і єдине, за чим жалкую, то це за змарнованими, назавжди втраченими роками, які так бездумно розтринькав на дрібнички. Ходімо зі мною, і ти, Ондатрику любий, і ти, мій милий друже, якщо хочеш, звичайно, — це тут поряд, при паркані, — і я покажу вам, що в мене є.

І Жабс повів їх до паркана. Поки вони йшли, з Ондатрової мордочки не сходив вираз крайньої недовіри. Аж ось біля каретного сараю їхнім поглядам відкрився новенький, блискучий канарково-жовтий фургон із зеленими обідками та червоними колесами.

— Ось! — вигукнув Жабс, широко розставляючи ноги і поважно надимаючись. — Ви тільки погляньте на цей фургон. Ось де справжнє життя! Битий шлях, курява під колесами, куди не глянь, усюди луки, пасовища, живоплоти, пагорби! Села, містечка, великі міста! Сьогодні ти зупиняєшся тут, а завтра зриваєшся з місця і подорожуєш далі! Дорога, подорож, азарт, вир емоцій! Перед тобою розстеляється цілий світ, і небокрай щоразу відсувається назад! Ні, ви тільки подумайте: оце — найкращий фургон серед усіх, і не бути мені Жабсом, якщо світ знав щось гарніше. Зайдіть усередину, погляньте, як він облаштований. Якщо вам цікаво, то все я навигадував!

Кріт, палаючи цікавістю, як зачарований, піднявся за Жабсом по сходах і зайшов у фургон. Ондатр же, натомість, тільки форкнув, глибше запхав руки до кишень та й залишився там, де стояв.

Усередині фургон був маленьким, але дуже зручним. Невеличкі спальні полички, невеличкий стіл, що відкидався до стіни, кухонна плитка, шафки, книжкові полиці, клітка з пташкою, горщики, каструлі, глечики та чайники всіх розмірів і форм.

— Повне спорядження! — піднесено промовив Жабс і розчинив одну із шафок. — Поглянь-но: — бісквіти, консервовані омари, сардини — все, чого душа забажає. Тут у нас содова, тут — тютюн, письмовий папір, бекон, джем, карти і доміно, — перераховував він, спускаючись назад по сходах. — Коли ми сьогодні рушимо в дорогу, ви пересвідчитеся самі, що я про все подбав.

— Перепрошую, — озвався Ондатр, жуючи соломинку, — мені почулося, чи ти таки сказав “ми сьогодні рушимо”?

— Послухай, Ондатре, — стрепенувся Жабс, — ми не перший день з тобою дружимо, тому облиш цю манірність і перестань бурчати. Ти сам прекрасно розумієш, що ви просто зобов’язані поїхати зі мною. Ану як мені знадобиться ваша допомога! Ні, вважатимемо це питання вирішеним, і навіть не думайте сперечатися, я цього терпіти не можу. Чи, може, ти збираєшся все життя нидіти на цій нікчемній, затхлій, старезній річці, проживотіти в норі понад берегом і не знати інших радощів, крім плавання в човні? Я ж хочу показати вам, який широкий світ! Хлопче, я хочу, щоб ти був справжнім звіром!

— Дай мені спокій! — огризнувся Ондатр. — Я нікуди не поїду, і на цьому квит. Не бачу нічого поганого в тому, аби провести все життя на своїй старій добрій річці, жити у своїй нірці та плавати в човні, як і раніше. Кріт теж залишиться зі мною та робитиме те саме, що і я. Правда, Кроте?

— Правда, — промовив вірний Кріт. — Куди ти, Ондатрику, туди і я, тож якщо ти кажеш, що буде так і так, то буде так і так. А все одно, ти знаєш, мені здається, це могло би бути досить… досить цікаво, — додав він жалісно.

Бідолашний Кріт! Життя, наповнене пригодами, виявилося таким новим для нього, таким спокусливим, що годі було встояти проти такої пропозиції! Та й хіба він винен у тому, що з першого погляду закохався у канарковий фургон та все його начиння!?

Ондатр зрозумів, які почуття борються у Кротовій душі, і йому стало не по собі. Він терпіти не міг розчаровувати інших, а Кріт йому подобався, й Ондатр був готовий заради нього на все.

Жабс дивився на друзів і чекав.

— Ходімо в дім, перехопимо чогось на обід, — дипломатично запропонував він, — заразом усе й обговоримо. Не варто поспішати з висновками. Зрештою, як собі схочете. Хлопці, я ж хочу вам подарувати задоволення. “Живи для інших!” — ось моє життєве кредо.

Під час обіду — який, як і все у Жабс-холі, був просто неперевершеним, — Жабс розперезався геть-чисто. Не рахуючись ні з Ондатром, ні з його думкою, він безсоромно вигравав на незайманих Кротових почуттях, мов на арфі. Жабс постав перед ним в усій своїй красі: непостійний, а на додачу ще й страшенний фантазер. Він наобіцяв Кротові золоті гори, розмалював йому всі принади мандрівного життя та дорожніх околиць такими сяйливими барвами, що Кріт сидів і тільки совгався від нетерплячки. Слово за словом, і невдовзі вони вже утрьох говорили про поїздку як про щось само собою зрозуміле і вирішене. І хоч Ондатр залишився при своїй думці, його великодушна вдача взяла гору над особистими міркуваннями. Хіба ж він міг розчарувати відмовою друзів, які, забувши про все на світі, вже передчували захоплюючу подорож та повним ходом складали її план, на кілька тижнів наперед розписуючи, хто чим займатиметься в той чи інший день.

Жабс не приховував задоволення, і коли приготування були закінчені, повів своїх друзів до загороди та попросив спіймати стару сіру шкапу, яка там паслася. Подорож обіцяла бути клопітною, і коняці судилося виконувати в ній найтяжчу роботу, і в захваті від цього вона, природно, не була. Втім, Жабса це нітрохи не бентежило. Шкапині симпатії були на боці загороди, а не дороги, тож нашим друзям довелося добряче попотіти, поки коняку було спіймано. Жабс тим часом докладав у шафки необхідне причандалля та чіпляв під низ фургона торби з наїдками, сітки з цибулею, тюки сіна та різні кошички. Шкапу нарешті зловили й запрягли, фургон рушив з місця, і тут усі нараз заговорили — хто ідучи біля фургона, хто сидячи верхи на дишлі — кому як більше до вподоби. Стояв золотий полуденок. Тішив серце густий запах пилу під ногами, з рясних садів обабіч дороги на всі лади бадьоро щебетали птахи, і проминаючи їх, мандрівники віталися чи навіть зупинялися, щоб похвалитися своїм гарним фургоном. А кролі, які сиділи біля своїх нірок попід живоплотом, сплескували лапками та тільки кричали: “Ого-го! Ого-го! Ого-го!”

Вже пізно ввечері, коли від дому відділяло багато миль, натомлені, але щасливі подорожні піднялися на віддалений вигін у безлюдній місцині. Шкапу розпрягли та пустили пастися, а самі всілися на травичці під фургоном. Поки їли нехитру вечерю, Жабс, не закриваючи рота, просторікував про свої плани на майбутнє, а тим часом над землею все яскравіше і сильніше розгорялися зірки. От і золотистий місяць до них приєднався, нишком вигулькнувши, наче з-під землі, і став уважно прислухатися до їхньої бесіди. Кінець кінцем усі полягали на своїх поличках у фургоні, і Жабс, випроставши ноги, сонно промовив:

— Що ж, друзі мої, добраніч! Ось як повинен жити справжній джентльмен! А ви торочите мені про свою річку!

— Про річку я нічого не говорю, — відповів урівноважений Ондатр. — І ти, Жабсе, знаєш це не гірше за мене. Але я думаю про неї, — пристрасно додав він, понижуючи голос. — Так, я думаю про неї, думаю постійно!

Кріт витяг із-під ковдри лапу, намацав у пітьмі Ондатрову лапку і міцно її потиснув.

— Ондатрику, я не робитиму нічого такого, що тобі не до вподоби, — прошепотів він. — А може, давай дременемо звідси завтра? Встанемо вдосвіта та й повернемося до нашої милої старої нірки над рікою?

— Ні, ні, вже будьмо до кінця, — прошепотів у відповідь Ондатр. — Дуже дякую тобі за пропозицію, але я не зможу залишити Жабса посеред поїздки. Покинь його самого — і він неодмінно встрягне у якусь халепу. Що ж до мандрівки, то кінець її не за горами. Всі його примхи минають дуже скоро. А тепер добраніч!

Ондатр навіть уявити собі не міг, наскільки правий він був.

Стільки часу, проведеного на свіжому повітрі, всі тривоги та хвилювання минулого дня зробили свою справу: вранці Жабс хропів без задніх ніг, і, скільки його не термосили, так і не прокинувся. Нічого не вдієш, і Кріт з Ондатром зайнялися справами самі: Ондатр запрягав шкапу, розпалював вогнище, чистив чашки й миски, що залишилися після вечері, та готував сніданок, а Кріт тим часом збігав до найближчого села, яке було не так уже й близько, і приніс молоко, яйця та іншу всячину, яку забув прихопити “завбачливий” Жабс. Коли ж усе найважче було позаду і двоє друзів, добряче натрудившись, сіли перепочити, на арену вийшов Жабс, виспаний та веселий, і почав просторікувати про те, як приємно, як безклопітно вони живуть тепер утрьох, а головне — що їх не обходять усякі турботи та нелегка праця — неодмінні супутники домашнього господарства.

День минув просто чудово: мандрівники блукали порослими травою видолинками, луками, які збігали додолу, й отаборилися, як і вчора, на вигоні. Цього разу Кріт із Ондатром уже пильно стежили за тим, аби Жабс не огинався від роботи, і результат не забарився: коли вранці наступного дня вони рушали далі, від його захоплення мандрівним життям та невибагливим побутом не лишилось і сліду. Натомлений, він намагався вилізти на свою поличку, але був стягнутий із неї силоміць.

Дорога, як і раніше, пролягала через невеличкі луки, а коли повертало на полудень, вони вийшли на великий шлях — найперший великий шлях у їхньому житті. І там звірят спіткала прикра несподіванка. Ніхто не сподівався, що все станеться так швидко, і, як показали подальші події, ця пригода не тільки поклала край поїздці, а й дуже вплинула на долю Жабса.

Отже, наші подорожні безтурботно йшли битим шляхом. Кріт чимчикував біля шкапи та розмовляв із нею. Колись вона наскаржилась йому, що ніхто з нею словом не обмовиться та не має діла до того, що вона думає. А Жабс і Ондатр ступали позаду фургона та про щось говорили. Точніше, говорив Жабс, а Ондатр час від часу вставляв: “Еге, саме так” або “Ну й що ти йому сказав?”, а сам при цьому думав зовсім про інше.

Раптом за їхніми спинами щось підозріло загуло — ледь чутно, наче десь на віддалі дзижчала бджола. Мандрівники обернулися на звук — і побачили вдалині хмарку куряви, а всередині цієї хмарки щось темніло та рухалося, воно неслося на звірів, наче навіжене. “Біп-біп!” — долинуло з куряви, і звук цей скидався на тривожний крик тварини. Не помітивши нічого страшного, всі звірі повернулися до своїх розмов, а вже наступної миті (принаймні, всім здалося, що наступної) ця ідилічна сцена змінилася до невпізнання. Накривши подорожніх хвилею курного повітря, ревнувши так, що з переляку всі поплигали до найближчого рівчака, невідоме чудовисько порівнялося з ними! Від мідноголосого “біп-біп” заклало вуха, перед очима промайнуло блискуче скло й салон із вишуканого сап’яну, водій, що міцно стискав кермо, і на якусь долю секунди автомобіль — величезний, неосяжний, неймовірний — затулив собою землю й небо, здійнявши хмару куряви, що засліпила подорожніх та поховала їх під собою. А наступної миті він знову перетворився на крихітну цятку вдалині та дзижчав, як бджола.