Вітер у вербах: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Пристаркувату сіру шкапу, яка всю дорогу ледве ноги переставляла та не переставала думати про тихе стійло, неначе підмінили. Вона безперестанку намагалася звестися дибки та все задкувала й задкувала, і, як не старався Кріт приборкати коняку, як не намагався пробудити в ній бодай трохи глузду, одуріла від страху шкапина таки закотила фургон у рівчак край дороги. На якусь мить він застиг, немов вагаючись, падати йому чи не падати, тоді пролунав страшенний тріск — і канарковий фургон, їхня гордість і втіха, завалившись на бік, загуркотів у канаву, відразу ж перетворившись на купу перетрощеного мотлоху.

Розгніваний Ондатр місця собі не знаходив, так переповнювали його емоції.

— Мерзотники! — кричав він і трусив кулаками. — Потолоч! Розбійники! Ви… ви… ви просто свині придорожні! Ви нам за все заплатите!.. Я покажу вам, що таке закон! Всіх по судах затягаю!..

Куди й поділася його нудьга за домом! Місце засмученого звіряти заступив завзятий шкіпер канаркового судна, посадженого на мілину в результаті облудних маневрів супротивника, і зараз цей шкіпер силкувався пригадати найдобірнішу та найдошкульнішу лайку, якої він не шкодував колись на адресу капітанів парових катерів, що пропливали надто близько до берега та наганяли хвилю аж на килимок у вітальні.

Жабс сидів у куряві посеред дороги, розкинувши ноги, і заціпенілим поглядом проводжав автомобіль, що зникав удалині. Дихання його було частим, на обличчі застиг вираз невимовного блаженства, і час від часу він тихенько бурмотів: “Біп-біп!”

Кріт не залишав спроб заспокоїти стару шкапу, і це йому, врешті, вдалося. Після цього він пішов оглянути фургон, який валявся в рівчаку, завалившись на бік. То було жалюгідне видовище. Панелі й шиби перетрощені, осі безнадійно перекривлені, одного колеса не було зовсім, усюди під ногами валялися банки з консервами, а пташка в клітці не співала — вона ридала і просилася на волю.

Тут надійшов Ондатр, але й удвох вони нічого не зробили б із фургоном.

— Жабсе, ходи-но сюди! — закричали Кріт з Ондатром. — Може, ти нам трохи допоміг би?

Жабс — ні пари з вуст, як бебехнувся серед дороги, так там і сидів, не рухаючись. Занепокоєні друзі кинулися до нього. Жабс сидів, мов сновида, прикипівши поглядом до шлейфу куряви, яка стелилася за винуватцем їхньої аварії, та час від часу зачаровано повторював: “Біп-біп!”

Ондатр потрусив його за плече.

— Жабсе, ти нам допоможеш? — запитав він наполегливо.

— Прекрасне, чарівне видовище! — бурмотів Жабс, який далі сидів нерухомо. — Поезія в русі! Тепер я точно знаю, що таке справжня їзда! Єдино правильна! Сьогодні ти тут, а завтра там, де без машини був би тільки через тиждень! О, яка благодать! Птахом проминати села, пролітати повз міста й містечка та бачити, як постійно міняється перед тобою горизонт! Біп-біп! Ура!

— Жабсе, не будь віслюком! — закричав Кріт, втрачаючи терпець.

— Ні, подумайте тільки: я нічогісінько не знав! — відсутнім монотонним голосом говорив Жабс. — Скільки років прожив я намарно й навіть гадки не мав про щось подібне! Ну все, тепер я це прекрасно розумію, чудово розумію! Я бачу райдужні шляхи, які лежать переді мною! Я мчатиму щодуху по дорозі, а за мною здійматимуться хмари пилу! Я розкидатиму по рівчаках усі фургони, які траплятимуться мені на шляху! Оті бридкенькі, недолугі фургони канаркового кольору!

— І що накажеш з ним робити? — запитав Кріт.

— А нічого з ним не робити, — відрубав Ондатр. — Роби не роби — це нічого не дасть. Я цього фрукта не перший день знаю. Зараз він одержимий. У Жабса з’явилася нова манія, з ним завжди так буває, а це — тільки початок. Якийсь час він буде сам не свій, літатиме поза хмарами і не помічатиме нічого іншого. Земних проблем тепер для нього просто не існує. Та не бійся ти за Жабса, ходімо краще поглянемо, чи можна щось зробити із фургоном.

Ретельний огляд фургона показав: навіть якби вони витягли його з рівчака, про те, щоб далі їхати на ньому, не могло бути й мови. Обидві осі були просто в жахливому стані, а колесо, яке злетіло, взагалі розпалося на частини.

Ондатр закинув кінську упряж шкапі на спину, зав’язав її, тоді однією рукою взяв коняку за повідець, а в другій поніс клітку, в якій несамовито верещала пташка.

— Ходімо! — похмуро гукнув він Крота. — До найближчого міста миль п’ять або й шість, світ неблизький. Чим раніше дістанемось, тим краще.

— А Жабс? — занепокоївся Кріт, коли вони вже рушили в дорогу. — Не кидати ж його самого тут напризволяще, та ще й у такому стані! Мало що може з ним трапитися. Ану як ще один автомобіль приїде?

— І дідько з ним, із тим Жабсом, — скипів Ондатр. — Як собі знає!

Вони відійшли зовсім недалеко, як позаду почулося чалапання Жабсових ніг. Наздогнавши своїх друзів, він узяв їх попід ручки. Дихання його було таким же частим, як і перше, погляд — невидющим.

— Слухай мене, Жабсе! — рішучим тоном заговорив Ондатр. — Щойно ми дістаємося міста, ти йдеш у поліцейський відділок і з’ясовуєш усе, що вони знають про автомобіль і його власника, а потім пишеш на нього скаргу. Після цього тобі треба сходити до коваля чи колісного майстра та домовитися, щоб вони доправили фургон додому та привели до ладу. Трохи часу на це знадобиться, проте поломки не такі вже й безнадійні. А ми з Кротом підемо на заїжджий двір, винаймемо кімнатки, щоб було де дочекатися, поки полагодять фургон. Та й тобі відпочити не зашкодить після такого потрясіння.

— Відділок! Поліція! Скарга! — мимрив розгублений Жабс. — Ви хочете, аби я скаржився на це прекрасне, небом послане видіння, якого був удостоєний?! Лагодити фургон?! Все, з фургонами віднині покінчено! Ані бачити його, ані чути про нього я більше не хочу. Ех, Ондатрику! Красно дякую тобі, що ти погодився поїхати зі мною! Інакше я б нікуди не поїхав і не побачив би його — цього лебедя, проблиск сонця, стрімку блискавицю! Не почув би його чарівливого голосу, не відчув би його неповторного запаху. Дякую, друзі мої найщиріші, то все ваша заслуга!

Ондатр у розпачі обернувся до Крота.

— Бачиш? — запитав він, ніби й не було між ними Жабса. — Геть звихнувся бідака. Ну все, з мене досить. Як дістанемося міста, відразу вирушаємо на станцію, і якщо нам пощастить, то сьогодні ж увечері сядемо на поїзд, який доправить нас на річку. І щоб ти ще хоч раз побачив, щоб я просто так кудись подався з оцим ворохобником!..

Він невдоволено форкнув і решту нелегкої дороги спілкувався з Кротом.

Діставшись міста, вони відразу рушили до станції, запроторили Жабса до залу чекання для другого класу, встромили носильникові двопенсовик і наказали очей із Жабса не спускати. Шкапу залишили на заїжджому дворі та докладно пояснили, що робити з фургоном і його вмістом. Небавом тихохідний поїзд висадив їх на станції неподалік від Жабс-Холу, і Кріт з Ондатром провели зачарованого Жабса, немов якого сновиду, до самісіньких дверей, тоді завели в дім та наказали домоправителю нагодувати його, роздягнути й покласти спати. Здавши підопічного, звірята вивели з-під навісу свого човна, спустилися по річці додому, і коли вони нарешті сіли за вечерю у затишній Ондатровій вітальні понад річкою, на превелику втіху господаря, на вулиці була вже глупа ніч.

Наступного дня Кріт спав допізна, цілий день був у доброму гуморі, а ввечері подався на риболовлю. Тут його й знайшов Ондатр, який ходив до друзів побазікати, а тепер, нікуди не поспішаючи, прогулювався понад річкою.

— Чув новину? — запитав він. — На всьому березі про неї тільки й говорять. Жабс ранковим поїздом поїхав до міста і замовив там собі величезного й дуже дорогого автомобіля.