Вітер у вербах: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Оті все, старий! А тепер підіймайся і бігай туди-сюди по буксирній стежці, поки не зігрієшся і не обсохнеш весь. А я тим часом витягну кошика.

Кріт — понурий, мокрий, осоромлений — став тупцяти вперед-назад, намагаючись трохи обсохнути, а Ондатр знову пірнув у воду, перевернув та підігнав до берега човна, прив’язав, тоді повиловлював та позносив на берег усе, що плавало в воді, а насамкінець дістав із-під води пікнікового кошика та разом із ним видерся на берег.

Нарешті з рятувальними роботами було покінчено, тепер можна було плисти далі, і Кріт, чорний, як туча, зайняв своє місце на кормі. Човен поплив, і Кріт, мало не заплакавши від напливу почуттів, промовив:

— Ондатрику, любий мій друже! Якби ти знав, як мені соромно за свою нерозважливість і невдячність. Мені аж серце кров’ю обливається, коли подумаю, що міг утопити такого чудесного кошика. Світ не бачив таких телепнів, як я, тепер я це чудово розумію. Може, цього разу ти мені пробачиш, не картатимеш, і щоб усе було як раніше?

— Та вгамуйся, вгамуйся! — незлобливо промовив Ондатр. — Ондатрою зватися — води не боятися! Я й так більшу частину свого часу проводжу в воді, а не на землі. Годі про це говорити, краще послухай, що я тобі скажу! Як дивишся на те, щоб податися до мене і трохи погостювати? Оселя моя проста, невигадлива, їй далеко до Жабсових хоромів, але ти й такого дому ще не бачив, а я вже постараюся, щоб ти там почувався як удома. Я навчу тебе веслувати, плавати, мине трохи часу, і ти почуватимешся на воді не гірше за нашого брата.

Кріт до глибини душі був вражений Ондатровою делікатністю, йому аж голос відняло від хвилювання, і він тільки мовчки змахував затиллям долоні набігаючі сльози. Тактовний Ондатр відвернувся і став вивчати щось на протилежному боці, а Кріт через якийсь час узяв себе в руки і навіть зміг відповісти щось ущипливе парочці куріпок-реготушок, що кпили собі з його замурзаного вигляду.

Коли вони прийшли до Ондатрового дому, господар розпалив у вітальні камін, присунув до вогню крісло та всадив у нього Крота, не забувши при цьому подбати про сухий одяг та пантофлі для гостя, а потім до самісінької вечері розважав його оповідками про всілякі річкові пригоди. Кріт, який усе своє життя провів на суші, із завмиранням серця слухав його розповіді. Ондатр розповідав йому про греблі та несподівані повені, про стрибку щуку та про пароплави, які жбурлялися твердими пляшками — принаймні, не було сумнівів у тому, що пляшки падали в річку саме з пароплавів, а отже, пляшками жбурлялися саме вони; про гордовитих чапель, які не стануть розмовляти з першим-ліпшим; і про пригоди у каналах, і про нічну риболовлю у товаристві Видри, і про експедицію з Борсуком на дальнє поле. А потім була вечеря, і друзі чудово підкріпилися. Минуло ще трохи часу, і гостинному господареві довелося відвести свого гостя, що вже клював носом, на другий поверх, де містилася його найкраща спальня. У невимовному блаженстві і спокої Кріт зронив голову на подушку, а за вікном лагідно хлюпала його нова подруга — Річка.

Цього дня Кріт сповна пізнав усі принади вільного життя, і це був тільки перший день; а скільки ще таких днів чекало на нього попереду. Літо набирало сили, і дні ставали довшими та цікавішими. Кріт навчився плавати та веслувати і залюбки пірнав у річкову глибінь. А ще він любив прислухатися часом до очеретинок, і нерідко йому вдавалося розчути, що нашіптує вітер між стеблинками.

Розділ другий

ШИРОКИЙ ШЛЯХ

— Ондатрику, — попросив Кріт одного погожого літнього ранку, — будь такий ласкавий, зроби мені одну послугу.

Ондатр саме сидів на річковому березі та наспівував пісеньку. Він щойно склав оті куплети і, з головою поринувши у віршування, не помічав ні Крота, ні взагалі нічого довкола себе. Сюди він прийшов ні світ ні зоря і досі купався в річці разом зі знайомими качками. Коли якась качка (на те ж вона й качка) раптом пірнала під воду, Ондатр і собі пірнав за нею та лоскотав їй шию у тому місці, де у звірів підборіддя, і лоскотав доти, доки качка кулею не вилітала з води, сердячись, обтрушуючись, обдаючи Ондатра бризками та не знаходячи слів, щоб передати, що відчуваєш, тримаючи голову під водою. Зрештою, качкам вдалося спровадити Ондатра на берег робити свої справи та не заважати їм, качкам, займатися своїми. Нарешті він дав їм спокій, примостився на березі під сонечком і став складати пісеньку про качок. То були

— Якщо відверто, Ондатрику, мені твоя пісня не дуже подобається, — чесно зізнався Кріт. Сам він не був ані поетом, ані шанувальником поезії, зате завжди казав те, що думав.

— Знаєш, качки від неї теж не в захваті, — анітрохи не засмутившись, мовив Ондатр. — Вони мені кажуть: “Чому б тобі не дати іншим займатися тим, чим їм хочеться займатися, тоді, коли вони цього хочуть, і так, як вони вважають за потрібне, а не сидіти на березі витріщивши очі та плескати язиком різні віршики та всякі дурнички? Це просто якась нісенітниця!” Ось так говорили качки.

— Воно, звісно, так, — кивнув Кріт.

— А от і не так! — обурився Ондатр.

— Ну добре, добре, хай не так, — примирливо сказав Кріт. — Взагалі-то, я хотів би попросити тебе про дещо. Коли ти попливеш до містера Жабса, можна, я попливу з тобою? Я вже стільки про нього чув, що аж не терпиться з ним познайомитися.

— Візьму, візьму, — запевнив Крота незлобливий Ондатр і рвучко підхопився на ноги. З віршуванням на сьогодні було покінчено. — Витягай-но човна, просто зараз пливемо до нього. До Жабса можна навідатися коли завгодно. Вранці, ввечері — він завжди радий гостям. Він тішиться, коли до нього хтось приходить, і сумує, коли гостей доводиться проводжати!

— О, Жабс, напевне, дуже приємний, — висловив припущення Кріт, залазячи до човна і беручись за весла. Ондатр вмостився на кормі.

— О, що приємний, то приємний, один такий на всю околицю, — погодився Ондатр. — Простий у спілкуванні, щирий, добрий. Не геній, звичайно, але ж не можуть геть усі бути геніями. Наш Жабчик любить похвалитися та прибрехати, та якщо вже до кінця бути чесним, то й плюсів у нього — хоч відбавляй.

Звірята проминули річковий закрут, і перед ними постав чудовий, шляхетний старовинний будинок з рожевої цегли та доглянуті газони, що збігали до самої річки.

— Оце і є Жабс-хол, — пояснив Ондатр, — а якщо поплисти он тією затокою, ліворуч, де табличка “Приватна власність. Не причалювати”, то потрапиш до його навісу для човнів. Там ми залишимо нашого човна. Праворуч — приплави. А там, куди ти зараз дивишся, — старовинний, дуже давній бенкетний зал. Жабс далеко не бідний звір, а його оселя не має рівних на всю околицю. От тільки в його присутності ми ніколи цього не кажемо.

Човен беззвучно ковзав затокою, і коли він опинився у затінку неосяжного човнового навісу, Кріт опустив весла. Під цим навісом було повно чудових човнів, вони звисали з поперечин, стояли на стапелях, і жоден із них не був на плаву. Місце дихало пусткою та занедбаністю.

Ондатр роззирнувся.

— Зрозуміло, — сказав він. — Веслуванням Жабс уже перехворів. Воно йому набридло, і то назавжди. — Цікаво, чим він зараз подивує? Ходімо до нього, разом про все й дізнаємося.

Кріт з Ондатром зійшли на берег і пішли веселими заквітчаними луками. Вони шукали Жабса — і невдовзі знайшли його у плетеному садовому кріслі. Жабс відпочивав, замріяно усміхаючись, а на ногах у нього була розстелена велика карта.

— Ура! — закричав він, побачивши прибульців, і схопився на ноги. — Оце так гості! — Він радісно поручкався з Ондатром, потім із Кротом, навіть не чекаючи, поки їх познайомлять. — Як це люб’язно з вашого боку! — примовляв він, пританцьовуючи навколо несподіваних гостей. — Я саме збирався послати по тебе човна, Ондатрику, і хай би ти тільки не приплив до мене, зіславшись на якісь справи!.. Мені так не вистачає твого товариства… гм… вашого товариства. Ну добре, а чим же я пригощу вас? Ходімо в дім, перекусимо. Ви навіть не уявляєте, як вчасно припливли!

— Жабсе, а можна, ми просто посидимо? — промовив Ондатр, падаючи в одне з вільних крісел. Кріт сів у сусіднє і відразу ж узявся вихваляти “пречудову оселю” Жабса.

— На всю річку тільки одна така, — на всю губу вихвалявся Жабс. — Та що на річку — на всю округу! — додав він, не втримавшись.

Ондатр легенько штовхнув Крота. Жабс це помітив і густо зашарівся. Якусь мить усі ніяково мовчали, а потім він від душі розреготався.

— Нічого страшного, Ондатрику, — промовив Жабс. — Ти ж знаєш, я не проживу, не прихвалившись. Та зрештою, не такий уже й поганий у мене будинок, правда? І не кажи мені, що це не так. А тепер послухайте, що я вам скажу. Ви прекрасно знаєте, як я ціную ваше товариство. Тож до кого мені звертатися, як не до вас? Я серйозно кажу!..