Військовий льотчик: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Але зберігши образ духовної культури, яка стала моєю, я втратив основу, на якій вона розвивалася. Сьогодні ввечері я раптом узнаю, що слова, якими я користався досі, не передають головного. Я проповідував Демократію, не маючи й гадки, що цим я зовсім не подаю людям якихось твердих життєвих правил, а висловлюю тільки побажання. Я прагнув, щоб люди були братами, вільними і щасливими. Авжеж. Хто з цим не згоден? Я міг би сказати якою має бути людина, а не ким вона має бути.

Я говорив, не уточнюючи значення слів, про людську спільність. Ніби духовна атмосфера, на яку я натякав, не була наслідком особливої структури її. Мені здавалося, що мова йде про природну очевидність. Але ж природної очевидності немає. Фашистська армія, невільничий ринок — це теж людська спільність

Я жив у людській спільності уже не як будівник. Я користався її миром, її терпимістю, благами. Я нічого не знав про неї, хіба тільки те, що я там жив. Я жив там як паламар або сторож собору. Отже, як паразит. Як переможений.

Отакі пасажири корабля. Вони використовують корабель, нічого не даючи йому. Вони проводять час у затінку салонів, мов за глухою стіною. Вони нічого не знають про роботу шпангоутів, які стримують невпинний натиск моря. Чи мають вони право скаржитися, якщо буря розтрощить їхній корабель?

Якщо особистість виродилася, якщо я переможений, на що мені скаржитися?

Є спільна міра якостей, які я б хотів дати людям своєї духовної культури. Є основа тієї особливої спільності, яку вони мають створити. Є начало, від якого пішло колись усе — коріння, стовбур, гілки і плоди. Що то за начало? То могутнє зерно в людському чорноземі. Тільки воно може зробити мене переможцем.

Мені здається, я багато чого зрозумів тієї дивної ночі в селі. Кругом — якась незвичайна тиша. Найменший звук сповнює простір, мов дзвін. Мені тут все знайоме. І жалібне мукання худоби, і той далекий поклик, і рипіння дверей, які хтось там причиняє. Все відбувається неначе в мені самому. Мені треба якнайшвидше збагнути сенс цього почуття — воно от-от може зникнути.

Я кажу собі: «Все це обстріл над Аррасом». Той вогонь пробив якусь оболонку. Цілий день я, без сумніву, готував у собі житло для Людини. Я був тільки буркотливий управляючий, Особистість. Але ось появилась Людина. Вона просто зайняла моє місце. Вона подивилася на той безладний натовп і побачила в ньому народ. Свій народ. Людина — як спільна міра для цього народу і для мене. Ось чому, коли я повертався в групу. мені здавалося, що я біжу до великого багаття. Моїми очами дивилася Людина — спільна міра для всіх моїх товаришів.

Чи не знамення це? Я майже готовий повірити в знамення… Вся ця ніч — ніби мовчазна змова. Кожен звук доходить до мене, мов якась вістка — ясна і водночас незрозуміла. Я чую як чиїсь спокійні кроки наповнюють ніч:

— Е-гей! Доброго вечора, капітане…

— Добрий вечір!

Я його не знаю. «Е-гей!» — так перегукуються між собою човнярі.

Я ще раз відчув таємничу спорідненість. Людина, що живе в мені сьогодні, не перестає впізнавати своїх. Людина — спільна міра для всіх народів і рас…

Той чоловік повертався з запасом своїх турбот, образів. З вантажем, схованим у його душі. Я міг би підійти до нього і поговорити. На білястій дорозі ми обмінялися б якимись згадками. Так обмінюються скарбами купці, зустрічаючись по дорозі з далеких островів.

Той із людей моєї цивілізації, хто думає інакше, не ображає мене а збагачує. Основа нашої єдності — в Людині, і це вище за нас. Тим-то наші вечірні суперечки в групі 2/33 не тільки не шкодять нашому братерству, а навпаки, підтримують його, бо нікому з нас не хочеться слухати свою власну луну, або дивитися на себе в дзеркало.

Так пізнають самих себе в Людині і французи Франції і норвежці Норвегії. Людина зв'язує їх у своїй єдності, сприяючи в той же час розквіту звичаїв кожного з них, і в цьому нема суперечності. Дерево теж виявляє себе в гілках, зовсім не схожих на коріння. Тож якщо в Норвегії пишуть снігові казки, якщо в Голландії вирощують тюльпани, якщо в Іспанії імпровізують фламенко — все це збагачує Людину в кожному із нас. Можливо, це тому льотчики нашої групи хотіли боротися за Норвегію.

І ось мені здається, що я підходжу до кінця своєї довгої подорожі. Я не знаходжу нічого нового, але, мовби пробудившись від сну, знов бачу все те, чого раніше вже не бачив.

Моя духовна культура базується на культі Людини в кожній окремій особистості. За довгі віки вона знайшла, як показати Людину, як навчити бачити собор у купі каміння. Вона проповідувала Людину, яка була вище за особистість…

Тому що Людину моєї духовної культури не визначають окремі особистості. Це їх визначає Людина. У Людині, як і в будь-якій Суті, є щось таке, чого не можуть пояснити окремі елементи, з яких вона складається. Собор — це зовсім не купа каміння. Це геометрія і архітектура. Не каміння визначає собор, а собор збагачує каміння своїм особливим змістом. Каміння облагороджується тим, що воно каміння собору. Найрізноманітніші камені складають єдність собору. І навіть найпотворніші з них беруть участь у його величному гімні.

Але я потроху забув свою правду. Мені здалося, що Людина — це сукупність людей, подібно до того, як Камінь — сукупність каміння. Я змішав собор з нагромадженням каміння і спадщина моєї духовної культури помалу зникла. Треба відновити Людину. Вона — суть моєї культури. Вона — основа моєї Спільності. Вона — джерело моєї перемоги.

XXVI

Це неважко — установити у суспільстві лад, підкоривши кожного члена суспільства певним правилам. Це неважко — виховати незрячого, який, не протестуючи, корився б своєму поводиреві або корану. Та набагато важче — звільнити людину, навчивши її владарювати над собою.

Але що означає звільнити? Якщо в пустелі я звільню людину, котра нічого не прагне — що означатиме її свобода? Свобода існує для когось, хто чогось прагне. Звільнити людину в пустелі означало б викликати в ній спрагу і вказати шлях до колодязя. Тільки це викличе в ній дії, які матимуть певне значення. Звільнити камінь, якщо немає сили тяжіння — це нічого не означає. Бо той камінь нікуди не покотиться.

Отож моя духовна культура намагалася створити людські відносини на основі культу Людини, яка стоїть вище від окремої особистості, щоб ставлення кожного до себе й до інших не було сліпим пристосуванством до звичаїв мурашника, а вільним проявом любові.

Невидимий шлях, прокладений силою тяжіння, звільняє камінь. Невидимі сили любові звільняють людину. Моя духовна культура намагалася зробити з кожної людини Посланця одного й того ж володаря. Вона розцінювала особистість як дорогу до чогось більшого, як прояв його, вона давала їй волю піднятися туди, куди спрямовували її сили тяжіння.

Я знаю, відки взялося те силове поле. Протягом століть моя цивілізація споглядала бога в людях. Людину було створено за образом і подобою бога. В людині поважали бога. Люди були братьми в бозі. Цей відблиск бога надавав кожній людині невід'ємну гідність. Ставлення людини до бога чітко визначало обов'язок кожного перед самим собою і перед іншими.

Моя цивілізація є спадкоємницею християнських цінностей. Щоб краще зрозуміти архітектуру собору, я думаю про те, як його збудовано.

Споглядання бога було основою рівності людей, бо вони рівні перед богом. І ця рівність мала ясне значення. Тому що рівними можна бути тільки в чомусь. Солдат і полководець рівні відносно своєї нації. Рівність стає пустопорожнім звуком, якщо нема нічого, що зв'язувало б цю рівність.

Я добре розумію, чому рівність, яка була рівністю прав бога в людях, забороняла обмежувати сходження окремої особистості: бог міг обрати її як свій шлях. Але оскільки йшлося також про рівність прав бога на особистість, мені зрозуміло, чому окремі особи, якими б вони не були, мали виконувати ті самі обов'язки і підкорятися тим самим законам. Визнаючи бога, вони були рівні в своїх правах. Служачи богові, вони були рівні в своїх обов'язках.

Я розумію, чому рівність, встановлена перед богом, не викликала ні суперечностей, ні безладдя. Демагогія виникає тоді, коли принцип рівності, не маючи спільної міри, вироджується в принцип тотожності. Тоді солдат відмовляється вітати командира, бо, вітаючи його, він віддавав би честь особі, а не Нації.