Загублений світ: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Саме так. Еге ж. Втім, це не завжди збігається, чи не так? Однак я готовий прийняти це на віру. Ця брошура має певні переваги. Серед загальної вбогості й обмеженості тверджень іноді миготить щось схоже на здоровий глузд. Тут і там розкидані крихти думок. Ви одружені?

— Ні, сер, я парубок.

— Тоді є шанси, що ви зумієте зберегти таємницю.

— Якщо я обіцяю щось зберегти в таємниці, то тримаю слово.

— Атож. Мій юний приятель Мелоун, — учений промовляв так, наче Едвардові було десять років, — хорошої дум­ки про вас. Він каже, що вам можна вірити. Довіра для мене дуже важлива, адже сьогодні я приступаю до одного з найбільших дослідів, можу навіть сказати, найбільшого експерименту в світовій історії. Й пропоную вам узяти в ньому участь.

— Буду вважати за честь.

— Авжеж, це справді велика честь. Мушу додати, що я не поділився б своєю роботою ні з ким, якби вона не мала такого велетенського розмаху і не вимагала такої кількості відповідних технічних засобів. А тепер, пане Джонс, заручившись вашою обіцянкою не плескати язиком, ми підходимо до суті справи. Річ у тім, що Земля, на поверхні якої ми живемо, сама по собі — живий організм, що має, як я вважаю, кровоносну систему, дихальні шляхи та власну нервову систему.

Ясно, що в нього не всі вдома.

— Бачу, що ваш мозок, — продовжував він, — не пристосований до охоплення такої ідеї. Але поступово він її переварить. Ви не помічали, як степ чи вереск нагадують вовну гігантської тварини? Така ж аналогія існує і в усіх царинах природи. Відтак ви помітите періодичне опускання та підіймання суходолу, що нагадує повільне дихання тварини. Нарешті, ви помітите, як природа хвилюється та чухається, що для нашого ліліпутського стану сприймається як землетруси та конвульсії.

— А вулкани? — спитав я.

— Та... Вони відповідають тепловим точкам нашого тіла.

У мене аж у голові запаморочилося, і я гарячково шукав, чим би заперечити цю жахливу гіпотезу.

— Температура! — вигукнув я. — Хіба не встановлено, що вона підвищується в міру заглиблення в Землю і що центр Землі — розплавлена рідка маса.

Він відкинув і це моє заперечення.

— Вам, можливо, відомо, сер, оскільки початкові шко­ли зараз дають освіту на належному рівні, що Земля сплю­щена на полюсах. Це означає, що полюси розташовані до центру ближче, ніж будь-який інший пункт поверхні, і, здавалося, мали б бути більше схильні до впливу тепла, про який ви торочите. Але ж ви не станете заперечувати, що температура на полюсах трохи нижча за тропічну.

— Ваша ідея настільки нова та несподівана...

— Певна річ, нова. Привілей справжнього мислителя й полягає в просуванні ідей, які через свою новизну часто вороже сприймаються сірою масою. Ну, сер, що це таке?

Він узяв зі столу маленький предмет і помахав ним перед носом.

— Я б сказав, що це морський їжак.

— Саме так! — вигукнув він із подивом, буцімто почув розумне зауваження від малюка. — Свята правда, це мор­ський їжак, звичайний echinus. Природа повторює се­бе в багатьох формах, незважаючи на розміри. Цей echi­nus — модель, прототип Землі. Помічаєте, що він має грубу круглу форму та сплюснутий біля полюсів? Уявімо собі Землю у вигляді величезного морського їжака. Що можете на це сказати?

Моє головне зауваження полягало в тому, що вся його ідея занадто абсурдна, але я не наважився сказати це вголос і став шукати кращих аргументів.

— Жива істота потребує їжі, — сказав я. — А як може втамувати свій голод Земля?

— Чудове заперечення, бездоганне, — вельми поблаж­ливо мовив професор. — Ви добре схоплюєте те, що очевидне, хоча набагато повільніше орієнтуєтесь у тонких натяках. Звідки Земля отримує поживу? Тут ми знову звернемося до нашого маленького приятеля echinus. Вода, що його оточує, проходить каналами його тіла і забезпечує його харчуванням.

— Отже, ви вирішили, що вода...

— Ні, сер, ні. Не вода. Ефір. Земля, що вертиться по своїй орбіті, пасеться на пасовищах безкраю, й ефір проникає крізь неї, а проходячи крізь її пори, забезпечує й харчування. Ціле стадо інших планет-echinus робить те саме; Венера, Марс та інші, й у кожного є свої власні пасовиська.

Він не при тямі, це ясно як божий день, але сперечатися з ним не варто. Моє мовчання професор прийняв як знак згоди й усміхнувся з напрочуд доброзичливим виглядом.

— Ми рухаємося вперед, просуваємося, — зазначив він. — Починає вже мерехтіти світло. Спершу воно трохи засліплює, але ми до нього скоро звикнемо. Прошу вашої уваги, поки зроблю ще кілька зауважень із приводу цієї істоти на моїй долоні. Припустімо, що на поверхні її твердої оболонки є певні нескінченно малі комахи, що плазують по цій самій оболонці. Як ви вважаєте, чи буде echinus знати про їхню присутність?

— Гадаю, що ні.

— В такому разі ви можете легко собі уявити, що планета Земля навіть не здогадується про те, що людська раса її експлуатує. Вона навіть не знає ні про жахливе виростання рослин, ні про еволюцію тварин, що прилипли до неї під час нескінченних блукань навколо сонця, як черепашки обліплюють днище старого корабля. Такий стан справ станом на тепер, і саме його я маю намір змінити.

Я отетерів: