Етюд у багряних тонах: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Спробуй-но пояснити незбагненне, — засміявся Стемфорд. — На мою думку, Голмс занадто одержимий наукою, це в нього вже межує з бездушністю. Легко можу собі уявити, що він вколе своєму приятелю якогось нововідкритого рослинного алкалоїду, не зі зла, певна річ, а просто з цікавості, щоб мати наочне уявлення про його дію. Втім, треба віддати йому належне, я впевнений, що він так само охоче зробить такий заштрик і собі. У нього пристрасть до точних і достовірних знань.

— Що ж, це непогано.

— Авжеж, але й тут можна впасти в крайнощі. Якщо справа доходить до того, що він б’є палицею трупи в анатомці, погодьтеся, що це виглядає достатньо дивно.

— Він гамселить трупи?

— Атож, аби з’ясувати, чи можуть синці з’явитися після смерті. Я бачив це на власні очі.

— І кажете, що він не має наміру стати медиком?

— Начебто, ні. Лише Бог знає, для чого він усе це вивчає. Але ось ми й приїхали, тепер уже самі сформуєте про нього думку.

Ми завернули у вузький закуток двору та через маленькі двері ввійшли у флігель, що прилягав до величезної лікарняної будівлі. Тут усе було знайоме, і мені не треба було вказувати дорогу, коли ми піднялися темнуватими кам’яними сходами та пішли довгим коридором уздовж нескінченних вибілених стін із брунатними дверима обабіч. Майже в самому кінці вбік відходив низенький арочний коридорчик — він вів у хімічну лабораторію.

У цій високій кімнаті на полицях виблискували незліченні бутлі та пляшечки. Усюди стояли низькі широкі столи, густо заставлені ретортами, пробірками та пальниками Бунзена[2], що тріпотіли язичками синього полум’я. Лабораторія була порожня, і лише в дальньому кутку, пригнувшись до столу, якийсь студент зосереджено поринув у роботу. Почувши наші кроки, він озирнувся та схопився з місця.

— Знайшов! Знайшов! — радісно вигукнув незнайомець, кинувшись до нас із колбою в руках. — Я нарешті знайшов реактив, який осідає лише гемоглобіном і нічим іншим!

Якби він відшукав золоті розсипи, і то, мабуть, його обличчя не сяяло б таким захопленням.

— Доктор Ватсон, містер Шерлок Голмс, — познайомив нас Стемфорд.

— Вітаю! — привітно сказав Голмс, тиснучи мені руку з силою, яку я навіть не міг у ньому запідозрити. — Бачу, ви побували в Афганістані.

— Як ви здогадалися? — здивувався я.

— Ну, це дрібниці, — кинув він, усміхнувшись. — От гемоглобін — зовсім інша річ. Ви, звісно, розумієте важливість мого відкриття?

— Як хімічна реакція — це, певна річ, цікаво, — відповів я, — але практично...

— Боже милий, та це ж найважливіше практичне відкриття для судової медицини за десятки років. Хіба не розумієте, що це дає можливість безпомилково визначати кров’яні плями? Ходіть-но сюди!

У запалі нетерпіння він схопив мене за рукав і потягнув до свого столу.

— Візьмімо дещицю свіжої крові, — запропонував він і вколов довгою голкою свій палець, витягнувши піпеткою краплину крові. — Тепер розчиню цю краплю в літрі води. Дивіться, вода здається абсолютно чистою. Співвідношення кількості крові до води не більше, ніж один до мільйона. І все ж, присягаюся, що ми отримаємо характерну реакцію.

Він кинув у склянку кілька білих кристаликів і накрапав туди якоїсь безбарвної рідини. Вміст миттєво забарвився в каламутно-червоний колір, а на дні з’явився коричневий осад.

— Ха-ха! — він заплескав у долоні, радіючи, як малюк, який отримав нову іграшку. — Що про це скажете?

— Це, мабуть, якийсь дуже сильний реактив, — зауважив я.

— Чудовий! Чудовий! Колишній метод із ґваяковою смолою[3] дуже громіздкий і ненадійний, як і дослідження кров’яних кульок під мікроскопом. Це взагалі марно, якщо кров пролили кілька годин тому. А цей реактив діє однаково добре, свіжа кров, чи ні. Якби його відкрили раніше, то сотні людей, котрі зараз розгулюють на волі, давно б уже заплатили за свої злочини.

— Он як! — пробурмотів я.

— Розкриття злочинів завжди залежить від цього питання. Людину починають підозрювати в убивстві, можливо, через кілька місяців після того, як його скоїли. Переглядають її білизну й одяг, знаходять бурі плями. Що це: кров, бруд, іржа, фруктовий сік чи ще щось? Ось питання, яке заганяло в глухий кут багатьох експертів, а чому? Бо не було надійного реактиву. А тепер у нас є реактив Шерлока Голмса, і всім ускладненням настав край!

Очі його виблискували, чоловік притиснув руку до грудей і вклонився, немов відповідаючи на оплески уявної аудиторії.

— Вас можна привітати, — сказав я, неабияк здивований його ентузіазмом.

— Торік у Франкфурті слухали заплутану справу фон Бішофа. Його, звісно, повісили б, якби тоді знали мій метод. А справа Мезона з Брадфорда, і знаменитого Мюллера, і Лефевра з Монпельє, і Семсона з Нью-Орлеана? Можу назвати десятки справ, в яких мій реактив зіграв би вирішальну роль.

— Ви просто жива хроніка злочинів, — засміявся Стемфорд. — Маєте видавати спеціальну газету. Назвіть її «Поліційні новини минулого».

— І це була б дуже захоплююча річ — підхопив Шерлок Голмс, заклеюючи крихітну ранку на пальці шматочком пластиру. — Доводиться бути обережним, — продовжував він, із посмішкою обернувшись до мене, — я часто чаклую з усілякими отруйними речовинами.

[2] Пальник Бунзена — газовий пальник із відкритим полум’ям спеціальної конструкції, названий на честь відомого німецького хіміка Роберта Вільгельма Бунзена.

[3] Ґваякова смола міститься в деревині ядра ґваякового дерева (Guaiacum officinale), її використовували як реактив на гемоглобін.