– Прекрасно, – відповів технік.
Філіпс простягнув руку й відрегулював поле зору.
– Боже мій! – вирвалося в нього за мить. – Знаєте, на що ми дивимося? На порожнечу! Там немає мозку. Він зник.
Вони втупилися одне в одного водночас здивовано й недовірливо. Раптом Мартін повернувся й кинувся до сусідньої кімнати. Деніс із техніком рушили за ним. Мартін обома руками схопив голову Лізи й підняв її. Оскільки тіло задубіло, весь тулуб відірвався від столу. Технік підтримав труп, даючи Філіпсові змогу подивитися на Лізину потилицю. Тому довелося ретельно роздивлятися бузково-синю шкіру. Але він знайшов те, що шукав – розріз, який ішов знизу навкруг черепа. Його було зашито підепітеліальним швом, тому стібки були непомітні.
– Гадаю, що краще повернути тіло до трупарні, – стурбовано проговорив Мартін.
Зворотний шлях подолали швидко, майже не розмовляючи. Деніс не хотіла йти, але знала – Мартін потребуватиме її допомоги, щоб зняти тіло з каталки. Коли підійшли до печі для спалювання відходів, Мартін знову пересвідчився, що в трупарні нікого немає. Тримаючи двостулкові двері розчиненими, він махнув до Деніс і допоміг їй підштовхнути каталку до холодильника. Швидко відчинив важкі дерев’яні двері. Деніс дивилася, як його уривчасте дихання маленькими хмаринками пари тануло в холодному повітрі, поки він тягнув на себе каталку, задкуючи проходом. Вони разом підігнали її до старого дерев’яного візка і збиралися підняти тіло, коли в крижаному повітрі пролунав якийсь звук.
Серця в Деніс і в Мартіна швидко закалатали, і пройшло кілька секунд, перш ніж вони збагнули, що це біпер Деніс. Вона швидко його вимкнула, зніяковівши, наче це безцеремонне вторгнення було її провиною; схопила Лізу за ноги й на рахунок «три» допомогла перенести тіло на візок.
– Біля входу настінний телефон, – підказав Мартін, підіймаючи простирадло. – Зможеш поговорити, поки я приведу все до початкового вигляду.
Деніс не треба було прохати вдруге. Вона прожогом кинулася з трупарні. Але те, що сталося наступної хвилини, захопило її зненацька. Коли вона бігла до телефону, дорогу їй переступив чоловік, що йшов до прочинених дверей холодильника. Вона мимоволі скрикнула і притисла руки до грудей, гамуючи раптовий переляк.
– Що ви тут робите? – спитав чоловік на ім’я Вернер, наглядач трупарні. Він викинув руку вперед, хапаючи Сенгер за зап’ясток.
Мартін почув шум і з’явився на порозі холодильника.
– Я доктор Мартін Філіпс, а це доктор Деніс Сенгер. – Він хотів, щоб його голос звучав якомога впевненіше. Але пролунав він глухо й невиразно.
Вернер відпустив руку Деніс. Це був сухорлявий чоловік із вилицюватим, подзьобаним обличчям. Тьмяне світло не давало роздивитися його глибоко запалі очі. Орбіти здавалися порожніми, наче випалені отвори в машкарі. Тонкий та гострий ніс нагадував томагавк. На ньому був чорний светр, спереду звисав гумовий фартух.
– Що ви робите з моїми трупами? – спитав Вернер, проходячи повз лікарів і каталку. В холодильнику він перелічив тіла. Вказуючи на Маріно, спитав:
– Цю брали?
Оговтавшись від початкового шоку, Філіпс здивувався почуттям власності щодо мерців, які виказав наглядач трупарні.
– Не певен, що ви маєте підстави говорити «мої трупи», містере…
– Вернер, – сказав трупар, знову підходячи до Мартіна й майже тикаючи йому пальцем у обличчя. – Поки хтось не дасть розписку, що забрав ці тіла – вони мої.
Філіпс вирішив – краще не сперечатися. Рот Вернера з його тонкими губами зіщулився в тверду непримиренну лінію. Сам він здавався скрученою пружиною. Філіпс заговорив, але голос його вирвався незграбним писком. Прокашлявшись, «він почав знову.
– Ми хотіли б поговорити про один з цих трупів. Ми гадаємо, що його осквернили.
Біпер у Деніс зазвучав знову. Вибачившись, вона поквапилася до настінного телефону.
– Про яке тіло ви говорите? – перепитав Вернер, не зводячи погляду з Мартінового обличчя.
– Лізи Маріно, – відповів Філіпс, указуючи на напівзакритий труп. – Що ви знаєте про цю жінку?
– Не багато, – відповів Вернер, повертаючись у бік Лізи Маріно й трохи розслабившись. – Отримав після операції. Гадаю, її заберуть сьогодні ввечері або завтра рано-вранці.
– А що ви можете сказати про саме тіло? – Мартін помітив, що трупар підстрижений йоржиком і волосся зі скронь зачісує нагору.
– Гарненьке, – промовив Вернер, дивлячись на Лізу.
– Що ви маєте на увазі, говорячи «гарненьке»? – поцікавився Філіпс.
– Найвродливіша жінка, що була в мене останнім часом, – пояснив Вернер. Він повернувся до Мартіна, і губи його розтягнула масна посмішка.
Ця посмішка миттєво обеззброїла Філіпса. Він проковтнув клубок, що підкотився до горла. В роті пересохло, і він був радий, що повернулася Деніс, говорячи:
– Маю йти, мене чекають у невідкладній. Треба проконсультувати знімок черепа.