— Хто? Хто це?
— Качка!
— Яка Качка?!
— Дівоча у вас пам'ять, Валерію Яковичу! Качка, Матвій Андрійович!
— Підполковник? Ви?!
— Вже полковник. Вашими молитвами. Ну що, пригадали?
Матвій Андрійович говорить без угаву. Перейнявся моїм хрипінням. Радить гаряче молоко навпіл з «Боржомі». Ще додати масло какао, і всю ангіну… Підтакую, сміюся, киваю. Вітаю з новою «зірочкою». Звісно, я пам'ятаю його. Звісно…
А ще я пам'ятаю кращий катарсис свого життя.
Завірюха за вікном. Пух тополь. І я, щасливий, боячись зайвий раз зітхнути, дивлюся із зали — п'ятий ряд, третє місце! — як НЕ-Я, Той-Хто-На-Сцені, дзвонить нотаріусу. Чекаючи на нього, розважає Кожум’яку-молодшого анекдотами й похідними байками. Відчиняє двері. Уважно спостерігає, як «північне сяйво», приїхавши за півгодини, оформляє дарчу. Ось НЕ-Я платить свою половину мита. Бере у Кожум’яки-молодшого гроші. Спектакль стрімко наближався до фіналу. І коли двері зачинилися за ними, за неприємним хворим хлопцем і нотаріусом, а на сцені, в повній тиші, залишився НЕ-Я, коли тінь від Не-Мене зіщулилася, скорчилася, втягнулася в кулю, утворену зоокругленими кулісами й падугами, коли Той-Хто-На-Сцені кинувся до телефону: дзвонити підполковнику Качці! — і після хвилинної розмови, поклавши трубку, витер піт з чола…
Зал встав.
Овація.
Я боявся: серце лопне від захвату.
— …а вам спасибі, Валерію Яковичу! Адже це ви попередили: простежте за молодиком. Я було вирішив, що ви просто заметушилися. Але сказав кому треба. Ви, дорогий мій, як у воду дивилися!
Горло починає дуже боліти. Дуже.
— Убив? Він справді убив когось?!
Качка сміється:
— Ну чому відразу убив? Ні, Валерій Яковичу, нікого ваш пасія не вбивав. Просто крупна афера, ліві кредити, те се… Три дні тому закінчився суд. Сім років з конфіскацією.
— Сім років? Він же неповнолітній!
— Був неповнолітній. Дітки ростуть, знаєте.
Ну та, звичайно. З серпня минулого року…
— З мене коньяк, Валерію Яковичу. Ви видужуйте…
Ми прощаємося. І я встигаю, встигаю, встигаю крикнути, терзаючи хворе горло, увірватися перш, ніж Качка повісить трубку:
— Почекайте! Ви сказали: з конфіскацією? Це як?
— Ви дивна людина, Валерію Яковичу. Як завжди. Майно відчужується на користь держави.
— Все? Все майно? А… кулька? Ви пам'ятаєте: та кулька?!
— Яку ви йому подарували? — заспокоївшись було, Качка знову починає реготати. — Так, і кулька. На користь держави. А що, надумали викупити? Можу посприяти…
Довго стою біля телефону. Гудки в трубці. Завірюха за вікном. Відчужується. На користь. Держави.
Мені здається, скоро в залі буде аншлаг.
Завтра?
Через рік? два? п'ять?!