ПАН ІЗ ЗАПИСНИКОМ (оком не моргнувши). Гокстон.
ІРОНІЧНИЙ НЕЗНАЙОМЕЦЬ (дуже здивовано). Шоб я луснув! Та ви справді все знаєте!
КВІТКАРКА (все ще почуваючи себе скривдженою). Хто йому дав право в чужі діла лізти… Чо’ він до мене причепивсь?
ЧОЛОВІК ІЗ НАТОВПУ (до неї). Пра’ільно! Ти йому так цьо’ не оставляй! (До ПАНА ІЗ ЗАПИСНИКОМ). Слухайте, хто вам дав право все про всіх знать?
КВІТКАРКА. Та! Хай собі говоре. Не хочу я з ним звязуваця.
ЧОЛОВІК ІЗ НАТОВПУ. А все тому, шо ви нас за людей не держите. З отим паном у вас би такі штуки не пройшли.
ІРОНІЧНИЙ НЕЗНАЙОМЕЦЬ. Точно: скажіть, звідкіля він, як уже взялись угадувать.
ПАН ІЗ ЗАПИСНИКОМ. Челтнем, Гарроу, Кембридж,[14] згодом — Індія.
ПАН З ВІЙСЬКОВОЮ ВИПРАВОЮ. Усе правильно.
ПАН З ВІЙСЬКОВОЮ ВИПРАВОЮ. Дозвольте поцікавитись, де ви навчилися таких фокусів? Ви часом не виступаєте з цим у мюзик-холі?
ПАН ІЗ ЗАПИСНИКОМ. Цікава думка. Може, колись і спробую.
КВІТКАРКА (невдоволена зміною загального настрою на користь ПАНА З ЗАПИСНИКОМ). Зачіпа бідну дівчину… Жинтільмен називаєця!
ДОЧКА (втративши терпець, безцеремонно проштовхується вперед, відпихаючи КВІТКАРКУ і ПАНА З ВІЙСЬКОВОЮ ВИПРАВОЮ, який ґречно відступає за колону). Де ж той Фреді?! Ще трохи — і я на цьому протязі дістану пневмонію.
ПАН ІЗ ЗАПИСНИКОМ (до себе, поспіхом занотовує). Ерлскорт.
ДОЧКА (роздратовано). Прошу тримати ці недоречні ремарки при собі.
ПАН ІЗ ЗАПИСНИКОМ. Хіба я сказав уголос? Я не навмисне. Вибачте. А от мати ваша, звичайно ж, із Епсома.
МАТИ (підходить і стає поміж ДОЧКОЮ та ПАНОМ ІЗ ЗАПИСНИКОМ). Як цікаво, адже я справді виросла неподалік від Епсома, у Товстопанському Парку.
ПАН ІЗ ЗАПИСНИКОМ (розвеселившись). Ха-ха! Ні в біса ж собі назвочка! Прошу вибачити. (До ДОЧКИ). Ви хотіли взяти таксі, коли не помиляюся.
ДОЧКА. Не смійте навіть озиватись до мене.
МАТИ. Кларо, прошу тебе… (У відповідь ДОЧКА лише роздратовано знизує плечима і з виглядом погорди відходить). Якби ви знайшли нам таксі, ми були б дуже вдячні. (ПАН ІЗ ЗАПИСНИКОМ дістає свисток). О, дякую. (Відходить до ДОЧКИ).
ІРОНІЧНИЙ НЕЗНАЙОМЕЦЬ. Отакої! Я ж казав, шо це перевдітий полісмен.
ЧОЛОВІК ІЗ НАТОВПУ. Та то ж не поліцейський свисток, а спортивний.
КВІТКАРКА (все ще ображена). Хто йому дав право мене принижать?! В мене такі самі почутя, шо й в усякої леді!
ПАН ІЗ ЗАПИСНИКОМ. Не знаю, чи ви помітили, але дощ перестав.
ЧОЛОВІК ІЗ НАТОВПУ. А й справді! Шо ж ви раніш не сказали, а то стою тут, слухаю ваші дурні побрехеньки!.. (Іде в напрямку Стренда).
ІРОНІЧНИЙ НЕЗНАЙОМЕЦЬ. Хоч’те, я вам зара’ скажу, звідкіля ви самі взялись? З психотричної лікарні. Там вам і місце.
ПАН ІЗ ЗАПИСНИКОМ (люб’язно його виправляючи). Псих-І-А-тричної.
ІРОНІЧНИЙ НЕЗНАЙОМЕЦЬ (намагаючись говорити вишукано). Дуже вдячний вам, пане прохвесор. Ха-ха! Здоровенькі були! (Підносить капелюха з глузливою шанобливістю і йде геть).
КВІТКАРКА. Куди таке годиця, отако людей страхать! А коли б йому самому хтось таке утнув!
МАТИ. Дощу вже немає, Кларо. Можемо пройтися до автобусної зупинки. Ходімо. (Підбирає спідницю і рушає в напрямку Стренда).
[14] Назви місцевостей; ідеться про місцеві приватні школи для дітей із заможних родин.