Пігмаліон (Збірник): читать книгу онлайн полностью и бесплатно

ДОЧКА. Шукав називається!

МАТИ. Справді, Фреді, ти такий безпорадний! Піди ще раз; і без таксі не вертайся.

ФРЕДІ. Але ж я весь змокну!

ДОЧКА. А ми що ж? Чи нам стояти увесь вечір тут, на протязі, майже роздягненим? Що за свинство! Тобі на всіх наплювати, крім себе…

ФРЕДІ. Та годі; іду вже, йду. (Розкриває парасольку й біжить у напрямку Стренда, але раптом зіштовхується з КВІТКАРКОЮ, яка теж поспішає сховатися від дощу, й вибиває у неї з рук кошика з квітами. Цей інцидент відбувається на тлі сліпучого спалаху блискавки та оглушливих розкотів грому).

КВІТКАРКА. Ну, ти, Хреді, диви, куди сунеш!

ФРЕДІ. Вибачте. (Чимшвидше відбігає).

КВІТКАРКА (підбираючи розкидані квіти й укладаючи їх у кошик). Оце тобі й манери. Два букети хвіалків мені виваляв!

МАТИ. Даруйте, а звідки ви знаєте, що мого сина звати Фреді?

КВІТКАРКА. О! Так це синок ваш?! Нічо’ не ска’еш, виховала мамуся! Це ж тра’: виваляв мені всі хвіалки в грязюці і втік! На’іть не заплатив бідній дівчині! Так мо’, ви заплатите? (Прошу мені вибачити, але будь-які спроби графічно відтворити її вимову будуть марними, оскільки поза Лондоном ніхто її не збагне).

ДОЧКА. Мамо, і не думай! Чого захотіла!

МАТИ. Дозволь мені, Кларо. В тебе є дрібні гроші?

ДОЧКА. Ні. Менших за шість пенсів немає.

КВІТКАРКА (з надією). Так в мене б здача найшлась! Га, добра пані?…

МАТИ (до Клари). Дай-но шість пенсів. (Клара неохоче розлучається з монетою). Ось. Це вам за квіти.

КВІТКАРКА. Ой, пасибі вам, добра пані.

ДОЧКА. Нехай віддасть решту. Ці її букети варті один пенні — не більше.

МАТИ. Притримай язика, Кларо. (До дівчини). Залишіть решту собі.

КВІТКАРКА. Ну-у-у! Пасибі вам, пані.

МАТИ. А тепер скажіть, звідки вам відомо, як звати мого сина?

КВІТКАРКА. Тю! Так мені ж не відомо.

МАТИ. Я сама чула, як ви назвали його на ім’я. Не пробуйте мене ошукати.

КВІТКАРКА (протестуючи). Та хто б оце вас обшуковував? Я сказала на ньо’о «Хреді», а могла б «Чарлі», так само, як і ви б сказали до незнайомого, для любезності.

ДОЧКА. Шість пенсів на вітер! Ой, мамо, до такого і Фреді б не додумався! (З бридливим виразом обличчя відступає за колону).

ПАН. Оце так злива!

МАТИ. Як ви гадаєте, пане, є надія, що вона стихне?

ПАН. Боюся, не скоро. Дощ тільки-но посилився. (Підходить до того місця, де сидить КВІТКАРКА, ставить ногу на плінтус колони і відкочує підкасані холоші брюк).

МАТИ. Ох, Господи! (Засмучена, підходить до дочки).

КВІТКАРКА (користується сусідством ПАНА З ВІЙСЬКОВОЮ ВИПРАВОЮ, аби запобігти його ласки). Та не рузстроюйтесь ви, Копитане. Чим сильніш пиріще, тим бистріш кінчиця. Купіть осьо лучче букєтіка.