Військово-історичні праці. Спомини: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Примітка. Цей виклад і два за ним ідучі є цілістю.

Головні тези викладу V «Обопільні впливи верств суспільства та армії»

1. Трудностн створення мішано-расових частин. Неможливість паритету. Можливість ріжнорасовости верств армії. Межі, по яких може бути нешкідливою ріжнорасовість, однакові з межами цих груп по принципу почуття частини.

2. Аналіз питання про ріжнонаціональні частини. Міцність денаціоналізуючих впливів ріжних верств армії. Межа чужеродних домішок мішано національних частин — значення оточуючого суспільства.

3. Територіяльність та її вплив на армію. Армія як нейтралізуючий та асимілюючнй чинник.

4. Постійні колізії родинного розподілу та війська. Можливість уникнення їх.

5. Половий розподіл та його значення в умовах сучасности. Анормальність чинів окремих індивідиумів иншого полу в армії — оцінка цього. Ріжнополові частини як наслідок революційних пертурбашй.

6. Вплив релігії на війська. Мають значення вірування і майже ніякого віросповідання, коли вони не мають цілком окремої моралі. Міць впливів залежить від міцности сугестіонування щодо потусторонности та презирства до фізичної смерти. Військо має тенденцію збільшувати релігійні впливи. Проблема мішано релігійних частин — домішка.

7. Класовий розподіл в спокійні часи в армії майже затирається та відчувається тим менше, чим більша сугестія військових відчувань, він різко відчувається в часи психічних напружень та класової боротьби, про що в пертурбашях революційного та військового часу. Класові частини в умовах спокійних.

8. Партійний розподіл відчувається гостріше за класовий. Не можливість у спокійні часи партійних частин, але повне фактичне існування їх в деяких арміях.

9. Нейтральність або корисність армії аполітичних спортовних та наукових угруповань.

10. Природні та штучні комуляції верств армії з верствами суспільства.

11. Впливи: доктрин, індивідуальностей (елітас), суспільної думки.

Заходами слухачів Інституту Громадознавства в Празі.

Подєбради. 8/11.26 р.

Військово-історичні праці

Стратегічно-політичне значення України

Завжди кожний терен мав своє політично-стратегічне значення, поскільки він лежав на певних шляхах економічної активности будь-якого людського агрегату /об’єднання/.

Навіть у малодосліджені часи переселення народів, коли ніщо інше як економічні умови —, хоч би у формі браку харчів, — гнали людей до нових земель, вже маємо значення тих територій, по яких проходили шляхи переселення, не дивлячись на те, що ці території були майже порожні від населення; рішали тоді лишень їх природні властивости.

Тоді, у ті давні часи, природні властивости української території — її відкритих безлісових просторів південних з родючою землею, що годувала отари степового звіря, були причиною, що мандруючі народи проходам якраз по півдню України, зганяючи рідке тоді її населення у північну частину. Опір населення тоді мав дуже мале значення.

Пізніше розвинення економічних відносин примусило народи Північної Європи — Скандинавські — вступити на шляхи забезпечення їх існування шляхом торгівлі — ну й завойовань. Тоді вигідний напрямок рік України потягнув відділи норманськнх-варяжських купців-вояків шукати водних шляхів до тодішніх культурно-торговельних центрів Візантії та Венеції не бурхливими водами океану, а ріками України. Щоби забезпечити собі тривалість цих шляхів, ці норманські групи сприяли утворенню міцних державних осередків над Дніпром, що забезпечувало шлях від ударів мандрівних народів, що й далі пробивалися зі сходу на захід степами України. Так на бурхливій течії й пульсації народів зі сходу на захід повстала гребля української державности.

Отже, тоді устійненням й групованням українського народу над Дніпром постала зміна в політично-економічному значенню української території, що стала гальмою для тиску народів сходу на захід і безпечним містком для сполучення народів півночи й середземноморських.

Ці завдання виконували українці часів княжих, воюючи […] проти кочевників й просуваючи свої впливи на Балкани.

В той час українці були повністю включені у систему економічного життя тодішнього культурного європейського світу, й українські княжі родини були поріднені з пановниками Європи, обмінюючись з ними здобутками культури.

Однак один з останніх ударів кочсвннків — татарська навала — зруйнував Дніпровську оборонну лінію Європи — а з нею й Українську Київську Державу але її завдання, відсунувшись на Збруч та Горинь, ще довший час виконували ті українці, що вдержали свою самостійність у межах Галицько-Волинської Держави. Тоді кочевники продовжували свій натиск на захід у просмик між Карпатами й Балканом, бо зруйнування Дніпровської перешкоди відкрило їм цей шлях, шлях у Дунайські простори.

Після того оборонний вал Європи знову будується за допомогою українців — Литовсько-Галицькими пановниками і значно раніше до появлення Московського центру знову опановує лінію Дніпра.

Появлення Московського центру, що перебирає на себе традицію тиснення на Європу, яку мав раніше центр Азійсько-Алтайський, ставить Україну у нові умови.

До неї наблизився той осередок, який виявив динаміку постійного поширення, і це ще збільшило значення української території. Особливо ж це значення виросло тим, що й Візантійський культурний і геополгтичний осередок над Босфором був опанований малоазійськими завойовниками, що, використовуючи динамічну силу науки магометанської, поширили свою владу на цілий Балкан та низов'я Дунаю і північні береги Чорного моря.

Турецька азійська стихія тиснула горі Дунаєм у серце Європи, однак її розмах увесь час здержували рейди українського народу, що висунув свої передові загони, — відому Січ Запоріжську — на долішній Дніпро й відтягав чимало сил й енергії турецької на себе.

Та й московська експанзія у бік Європи була примушена, поки була хоч як консолідована Україна як самостійне тіло, скеровуватись не над Дунай, не за Карпати, а у північні частини Балтійського моря.