Військово-історичні праці. Спомини: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Останнє вимагає пояснень. Мистецька творба картин має цілий відділ, що зветься батальним /що змальовує баталії, тобто бої/; частина, яка переслідує мистецьку правду, не може бути підведена під тямку «плакату». Наприклад, відомі в Росії мистецькі твори Верещагіна, не дивлячись на їх батальний зміст, роблять лише правдиве вражіння жахів війни. «Ура патріотичні» картини, розраховані на піднесення воєвничости неправдивим змалюванням фактів, як наприклад, «Бої на Шипці», блискучі кінні атаки та «героїчні вчинки окремих осіб», є плакат.

«Плакатний» спосіб психічної підготовки можна вважати за один з найміцніших способів впливів на маси, особливо ж коли вдасться внести їх у повсякденне життя людей.

Яскраві по фарбах і змісту малюнки, знаходячись постійно перед очима, своїми прикладами частинно визначають поведінку кожної окремої в певних випадках.

Як приклад, наведемо плакатну агітацію в Англії з початком світової війни. На кожного громадянина з кожного рогу вулиці чи зі сторінок газет дивилися чи то обличчя сержанта, чи то раненого, чи дівчини з постійним запитом: «Чому ти не в армії?». Навіть оголошення крамниць рябили малюнками й висловами на цю тему, а їх підсилювали малюнки та статті про нелюдське поводження німців.

СЛОВЕСНА ПРОПАГАНДА Й АГІТАЦІЯ є теж міцним засобом підготовки до війни, особливо коли промовці звертаються до аудиторії, яка мусить лишень слухати й не може дискутувати, тому найбільш міцною є пропаганда перед шиком у школі чи в церкві.

Отже, психічна підготовка провадиться через літературу, пресу, плакати та усну пропаганду піднесенням почуття «месіянізму», плеканням воевничости чи то піднесенням поваги до військової справи й армії та утворенням напіввійськових організацій, нацьковуванням і доведенням економічної неминучості війни.

Природньо, що цим не охоплюється ціла психічна підготовка у всіх її розгалуженнях і перемішаннях, але в короткому викладі й не можливо охопити усе.

ПІДГОТОВКА ПОЛІТИЧНА. Ще більш широку тему виявляє собою підготовка політична.

Вже минули часи, коли війни провадилися лишень невеликими арміями. Тепер в них втягаються всі живі сили країн. Природньо, шо сучасна боротьба провадиться не лишень на військовому фронті, а також й на фронтах політичному та економічному. Поразки чи перемоги в першій мірі зміняють взаємовідносин соціяльної сили ріжних груп населення ворогуючих держав. Не лише армії, але й ціле населення буде відчувати недостатки та злидні. Відірвання від продукційної праці маси працездатних людей примушує всіх тих, що залишилися в тилу, працювати подвійно, щоби поповнити недостачу рук у країні та достарчити матеріальних засобів до ведення війни, які в сучасну добу є величезні. Досить сказати, що в часи бойового запілля армійський корпус потребує два потяги споживно амуніційних на добу, а бій 3 — корпусової армії потребує 30 потягів амуніції на добу. Ці цифри взяті з запотребування російських військ в 1916 році, яке було на 50 % меншим, ніж військ франко-германських. Звичайно, що голодування населення воюючої країни є річчю в сучасних умовах природною, бо просто не вистарчить рук для необхідної продукції харчових засобів.

Отже, цілком зрозумілим буде твердження § 4 розділа II другої частини англійського польового статуту, виробленого після війни, який каже: «Війну провадити можливо лишень волею цілого об’єднаного народу. Тому метою держави, яка хопилася до зброї, є зробити такий тиск на свідомість ворожого народу, який пхнув би його на примушення свого уряду просити миру» /підкреслення у витягу наші й зроблені, щоби з’ясувати своєрідне протипоставлення держави, уряду та народу, яке так влучно роблять англійські військові провідники/.

В сучасних умовах суспільного життя війна між будь-якими державами в тій чи иншій мірі відбивається на инших. Тому держава, яка схотіла би тепер розпочати війну, мусить знати, що її чекає від сусідів чи навіть і від дальних держав. Крім того, ми бачили в вищенаведеному витягу з англійського польового статуту, яке має значіння воля ворожого народу, а її теж можна змінити відповідною підготовкою.

Отже, політична підготовка до війни мусить полягати у створенні найсприятливіших для війни взаємовідносин суспільних сил, як всередині держави, так і в міжнародних відносинах. Створення певних відносин в суспільному житті ворожої держави та держав нейтральних, також має величезне значіння.

ВНУТРІШНЯ ПОЛІТИЧНА ПІДГОТОВКА. Суспільство кожної країни не є одноманітне. В ньому завжди існують групи, що знаходяться в рішучій та активній боротьбі з урядовими групами, які панують у державі.

Війна примусить видати зброю величезному відсотку здатного до війни населення. Значні людські маси будуть переміщатися, частинно озброєними, по території держави до запасових частин і з них на фронт. Другі маси прийдуть з села до міста на працю в тих фабриках, що почнуть збільшувати продукцію в зв’язку з потребами війни. Піднесені настрої людей, яких вирушено з їх повсякчасного життя, дають добрий грунт для агітації, і ніколи ніякий уряд не може бути певним у тому, що проведена ним психічна підготовка зможе подужати вплини проти урядових чи проти державних груп, які для осягнення своєї мети, безумовно, мусять використати слушний мент. А це неминуче ослабить відпорність держави назовні.

Щоби забезпечити себе від акції цих груп, уряд чи пануючі кляси мають два методи: поступитись і згодитися бодай на частину їх вимог, бодай декларативно (шляхом оголошення), або ж подбати про знищення впливу цих груп шляхом репресій та переслідувань.

Так, в 1809 році Пруссія вщент побита Наполеоном І, підготовлюючи відплату, мусила звільнити селян від кріпацтва. Инакше не можна було ніякою психічною підготовкою зрушити маси проти французів, яких надвладу /зверхню владу/ німецьке село значно менше відчувало, ніж ярмо своїх поміщиків, а ці останні настільки міцно були притиснуті французами.

У світову війну Австро-Угорщина поманила українців і поляків примарою самостійності. Дозволила і тим, і другим сформувати «свої війська» по 10–15 тисяч. Лічба, звичайно, нікчемна, як фізична сила, в той час коли змагаються мільйони багнетів, але цим одурено було мільйони поляків і українців, зроблено їх активними на користь Австро-Угорщини. В той же час Росія розгорнула подвійну політику — приобіцяла дещо полякам, як більш небезпечним і активним, і залізною рукою здавила менш активний український рух. Цими політичними заходами була осягнута нейтральність поневолених поляків у цій боротьбі й значна дезорганізація українського визвольного руху.

Отже, така внутрішня політична підготовка є лишень ознакою близької боротьби і ні в якому разі не мусить поважно трактуватися поневоленими клясами чи націями.

ЗОВШШНЯ ПОЛІТИЧНА ПІДГОТОВКА. Ця підготовка мусить полягати як у дипломатичній акції, так і в чисто політичній. Необхідно перш за все з’єднати спільників, а то пов’язати їх міцно спільними інтересами, які були би істотно порушені з порушенням інтересів країни, що війну підготовляє. Жадної історичної чи будь-якої иншої ідеалістики не може бути, а лише реальні інтереси. В противному разі спілка полетить шкереберть та зрадить у самий рішучий мент. Наприклад, Італія була дипломатично пов’язана перед світовою війною з Австро-Угорщиною та Німеччиною, першій вона була навіть зобов’язана допомагати військами, але не в італійських інтересах було прикликати до своїх берегів французьку та англійську фльоту, вона не мала жадної надії дістати щось від Франції навіть у разі перемоги, тоді як під Австро-Угорщиною цілі терени були заселені італійцями. Зрозуміло, чому Італія проти договору опинилась у шерегах Антанти.

Тут не допомогли ні договори, ні особисті симпатії керуючих кол, які і тепер ще виявляються в стосунках з Угорщиною. Якщо не має змоги зробити певну державу своїм спільником, треба спромогтися бодай на її нейтралізацію. Це досягається инколи шляхом територіяльних уступок, а инколи торговельними перевагами або й просто реальною загрозою.

Так, у війну Російсько-Турецьку 1877 р. нейтралітет Австро-Угорщини був одержаний ви знанням її права взяти під свій заряд Боснію та Герцеговину; торговельний договір, вигідний німцям, нейтралізував їх перед Русько-Японською війною 1904–1905 років, нарешті пряма загроза фльотою цілковито нейтралізувала Нідерланди в останню світову війну.

Другим методом зовнішньої підготовки є з'єднання для своїх інтересів підданців тої країни, з якою збираються вести війну.

Це робиться чи то шляхом декларативним, як ось при внутрішній підготовці війни, але такий спосіб не завжди приносить бажану користь державам, які вживають його. Так в час світової війни німці визнали самостійність Польщі, а при кінці її — й самостійність України. Поляки, підготовляючи війну з Росією в 1919–1920 роках, навіть склали угоду з так званим урядом У.Н.Р., в якій на папері визнавали цьому уряду права. Це робилося лише для нейтралізації українського населення, на території якого почалася війна, та для ослаблення Москви, яка тоді ще не використовувала у великій мірі національних кличів.

Останній приклад остілько цікавий для нас, бо ще й досі актуальний, вимагає додаткових доказів. Ясно, що цей договір 1920 р. був лише політичною підготовкою Польщі до війни з Росією.

В той час, коли підписувався цей договір, була підписана угода і з частинами російської білогвардійської армії — так званої Перемикинської Армії про спільні чини з метою визволення Росії від більшовиків. Ця армія озброювалась та підтримувалась поляками при умові визнання Польщі в межах 1772 року. Цим договором поляки та росіяни вирішували долю українських земель, від імени яких склав умову уряд У.Н.Р. Щоби не було непорозумінь армії У.Н.Р. і Перемикина, їх було пущено в ріжні напрями: першу — в південному, другу — в північному напрямі ж по терені України, щоб вони безпосередньо не стикалися. Коли підготовлялися Ризька угода, ту й другу армію було однаковісінько покинуто. Поляки роззброєнням та полоненням українських Галицьких військ і ліквідацією повстанського руху в Польщі почасти досяпіи своєї мети. Психічним впливом на керуючих російськими червоними військами дореволюнійних командирів, що декотрі з них, як от Матковський, були за це розстріляні, вони значно ослабили червону армію.

У той же спосіб держави Антанти, побачивши активну ненависть до Австро-Угорщини, що була у Чехів і Словаків, почали наввипередки формувати чеські збройні сили з метою внести розклад до австрійських рядів. Цікаво, шо найменшу активність щодо чехів виявив російський уряд, здавалося б, найбільше цим зацікавлений, і лише революція змінила ці погляди.

Невідомо чи допомогла б відданість чеських легіонерів відбудованню повної самостшпости Чесько-Словацької, коли б не розклалась Росія та не прийшла поміч від Американського Уряду, який мусів рахуватися з реальною політично силою чеської масової еміграції. шо зуміла з’єднати коло ідеї незалежности Чехії найширші верстви американського суспільства.

У теперішній мент ми бачимо величезну аклно по такому ти», підготовки збройної боротьби, яку ведуть, з одного боку, радянська спілка, з другого — буржуазні держави. Обидві сторони з’єднують для себе співзвучні політичні групи на території майбутніх ворогів і намагаються використати національні суперечки.

Як той. так і инший бік прагне перевести міждержавну боротьбу в боротьбу міжклясову чи міжнаціональну й тим викриває справжні цілі майбутньої боротьби.

ГАСЛО МІЖДЕРЖАВНОЇ ВІЙНИ. Вінцем цілої тактичної та політичної підготовки міждержавної війни і подача гасла, під якими має йти війна. Вони (гасла) приховують справжні, часто не дуже гарні підстави війни, мусять легко засвоюватися масами й бути для них відповіддю на всі ті запитання, які поставила їм ціла попередня підготовча акція. Гасло мусить бути переконуюче й для мас у инших державах, особливо ж нейтральних, а навіть воно може чинити і в тій державі, якій війну оголошено.