Військово-історичні праці. Спомини: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

При заняттю Козмодем'янська 4 сотня без всякого наказу роззброїла та розігнала на чотири вітри якийсь російський старшинський відділ, який був там. На цьому тлі вийшло непорозуміння з татарами-провідниками, які зформувалися під орудою цього відділу, але хлопці 4 сотні так грізно поставилися, що панове «провідники» присіли і, скорившись новому проводові, приняли наших старшин як своїх командантів.

З возом і донесеннями приїхала татарсько-українська варта та з десяток провідників без зброї «для приділення до інших татарських частин під догляд», як писав начальник «Козмодем'янського» відділу, жалкуючись разом із тим на те, що не може дати собі ради з 4 сотнею, яка рішуче не слухає наказів, щоб не зачіпати «протибольшевицьких» організацій.

Пишу у відповідь заспокоєння, що боротьба нами ведеться поки що в площі більше національній як соціяльній, а тому всі російські формування на терені, занятім полком, мусять бути роззброєні і розігнані, якщо немає змоги їх інтернувати. Відділові, охороняючись від сторони Ялти, вислати стежі на Байдари, та шукати через татар контакту з українською частиною Севастопільської залоги.

Розпорошені у Козмодем'янську офіцери виконали нам подвійну службу: позитивну, бо переконали місцеве населення, що ми не «контрреволюція», та негативну, бо утікаючи від вас під охорону німців, переконали їх, що ми такі же самі «большевики», як і Севастопільці, лише з трохи м'ягчими методами, а тому певно скоро і на них нападемо.

25-го, крім тих формувань, які йшли з Андрієнком, в самому Янкої зформовано та озброєно: дві сотні турків 240 люда, 5 та 6 кінні татарські сотні «чамбулу» до 180 озброєних боєвиків та скорострідьну мішану команду з двома скорострілами з турецью-татарською обслугою.

Було безліч клопоту з турками та російською збруєю: турки не знали системи крісів, а наші інструктори — турецької мови, перекладчики також не знали технічних виразів ані по російська, ані то по турецьки, а ще більше по українськи, бо в цій мові тоді ми технічних виразів не мали. Ще добре, що у турків було двох старшин, з яких один володів французькою мовою і міг зі мною порозумітись.

Правду кажучи, виходило дивно: ми чинимо проти волі німців, а разом і нами турецькі вояки, яких армії офіційно в спілці, а неофіційно під зарядом німців, але яких тільки випадків не було в ці несталі революційні часи.

Вечером того ж дня прийшло з берегових місць алярмуюче повідомлення, що до Алушти та Ялти підійшов десант зі Севастополя, та що звідтам готують проти нас наступ, а Андрієнко повідомив, що поскілько наші бронепотяги ізза недостачі набоїв, яких довезти не дають німці, відходять, а їх місця заступають німецькі бронепотяги з десантами, то він відходить у гори та лишає німців самих змагатись повз залізниці.

З наших перебраних і висланих до Натіїва післанців вдалося проскочити туди і назад лише першому, який повідомив, що в штабі до нашого пляну неприхильні, бо він включає в себе порозуміння з «большевиками, що дуже невигідно для України під зглядом міжнароднім».

Решта наших післанців уже не могла проскочити, так тісно були оточені Республиканці, проти яких німці почали, як казали наші розвідники, ставити гармати.

У ночі на 26 татарська чета, що була у с. Шума, відскочила на Янкой, повідомивши, що с. Шума заняте ворожими міцними стежами.

На ранок через Чатирдаг потягнулися групи татарських втікачів, які утікали з тих аулів, що були на склоні Чатирдагу від моря, вони йдуть, женуть вівці, уносячи нескладне майно, частинно навантажене на осликів, і від них чорніло в Чатирдазі як від роїв мух, які лізуть по білій скатерті.

Втікачі принесли відомости про те, що десанти, які висіли на береговому шосе, провадять реквізиції, причому знущаються над жителями, що викликає оцей масовий їх відхід.

З мотивів етичних: для захисту своїх тимчасових спільників мусимо почати контракцію.

Сотня турків зі скорострілами дряпається на Чатирдаг назустріч гурткам втікачів, 2 сотня висилає стежі в напрямі на Таунам Базар, а звідтам на Шуму та рушає за ними, підперта сотнею татар, яка йде під орудою Андрієнка.

Козмодем'янському відділові шлеться наказ почати активну розвідку на Ялту і боронити аули від нападів та реквізицій з боку десантів. Решта наших збройних сил теж у поготівлі.

Турки з великими труднощами перейшли на другий бік горн та, підсилені добровольцями з тогобічних аулів, до вечера здержували всілякі спроби з боку большовицьких десантів. Стежі 2 сотні в залісненому перевалі на Алушту попали в засідку та мали убитих 3 людей і одного коня. Четвертий гайдамака, от цей Шило з хорольським подарунком, шаблею, теж був залишений з убитим конем на перевалі, і ми вже думали, що вбитий, але за дві години він вернув, мав прострілену в трьох місцях чемерку — чобіт — дві кулі вдарили в шаблю, а сам він вийшов без найменшого знаку.

Друга сотня та татари було почали розгортатися, щоби порахуватися з засідкою, яку гадали з допомогою татар обійти лісами та кручами, але по шосе на Мамут Султан і далі на Алушту стала посуватися німецька кіннота, тому наші чати з Мамут Султану від'їхали на Янкой, а друга сотня та татари теж відійшли, відкриваючи німцям мурований шлях. Одна з німецьких стеж необережно заскочила майже до Янкой, але там її захоплено без стрілу, роззброєно і відправлено до Мамут Султану з запискою, в якій просилося до часу розв'язання Сімферопільського конфлікту німцям не ходити в гори на південь від шосе на Алушту. Відібрана зброя повернута навздогін на татарському возі.

Таким способом ми були відрізані цілковито, бо з двох боків були німці, з якими зносини не були з'ясовані, а з двох — большевики.

Андрієнко 26-го увійшов по цілому своєму відтинку у дотик із стежами Севастополя, а на його правому крилі німці обійдені з обидвох боків большевиками та змушені до відвороту аж до с. Кевбаз. У час цього бою гайдамацтво та татари спокійненько сиділи у горах, лише слідкуючи, що робиться.

Біля полудня 26-го приїхали через відділ Андрієнка представники від Севастопільських моряків українців. Двох приїхавших принято в одній зі сакель, і вони зробили вражіння зовсім не дикунів, якими їх змалювали контрреволюційні групи, а лиш людей, що більше від нас захоплювались революційними настроями, більше порушених психічно цим кольосальним здвигом суспільного землетрусу.

Це відбивалося у всьому, і в розмові, нервовій та швидкій, і в грубій термінольогії, і в пропозиціях плянів героїчних може, але не до виконання.[20]

Щоби лекше зрозуміти тим, хто не пережив революційної завірюхи, ці настрої, які очевидячки були певним віддзеркаленням Севастопільських, то їх можна порівняти з психічним станом лкшей, які щойно пережили бойову грізну небезпеку, або боротьбу з якимсь стихійним явищем, як от пожежою.

Ясно, що такі люди, позбавлені твердого проводу, або ж проводом штурхнені на непомірковані вчинки, могли перекидатись від повільного топлення та катування людей до визнання цієї ж категорії людей своїми начальниками і… навпаки.

Вони сказали нам, що не вірять свойому контрреволюційному начальству, бо воно хоче запровадити фльоту до Новоросійська, де по їх відомостям є небезпека захоплення її російськими старшинами.

Що ця підготовка до виводу фльотн вказує на те, що Севастопіль думають здати без бою, а всіх моряків на катування та загибель. Отже, тому українська частина моряків гадає, шо краще Севастопіль здати менш контрреволюційній українській владі, але на умовах, що німці в Севастополь не входять, українська частина залоги зберігає свою зброю та військову організацію і близчий командний склад, вся фльота піднімає поруч з червоними жовто-блакитні прапори та переходить під обслугу виключно українських екіпажів, кораблі приймають комісарів від Центральної Ради, російська частина залоги вважається нейтральною, та якщо їй не можна буде залишити зброї, то обеззброєння та вартування цієї частини мусить бути доручене українським морякам. Далі йшли деталі господарчо-адміністративного характеру, яких я не пам'ятаю, боюся, що і деталі цих умов передані не досить точно, бо з безпосередніх учасників цеї балачки залишився в живих тільки я, а ті, хто мені допомагав поновлювати у пам'яти та занотовувати факти, знали про них лише посередньо з розмов. Генеральний секретар Жуківський у 1919 році теж не міг поновити цих деталів, які він знав з донесень, але казав, що дух їх передачі вірний.

Ми висунули свою контр-пропозицію. За німців не можемо ручити, бо з ними у нас конфлікт, а тому в наших інтересах не пустити їх до Севастополя. Ми певні, що російська команда і частина залоги не пристануть добровільно на цю угоду, тому гадаємо, шо краще, щоби українці з залоги Севастополя — пропустили Гордієнківців до порту, де ми залишимо коней та вступимо на кораблі, а, зпрямовуючи гармати на порт, подиктуємо російській частині залоги наші умови, хоч би такі, які пропонують післанці, але з вимогою обеззброєння росіян. Впорядкувавши все в Севастополі, над ним піднімається поруч з червоним жовто-блакитні прапори і німцям шлеться вимогу не чіпати ані твердині, ані фльоти, визнавших уже Уряд Центральної Ради, який видасть дальші накази.

В разі, коли б німці почали офензиву, будемо боронити, а як не зможемо удержатися, то озброївши знову росіян і давши їм можність прорватись на Теодозію — Керч, самі рушимо фльотою до Одеси чи Миколаїва, де шукатимем допомоги від військ Центральної Ради.

На це моряки зауважили, що фльота в такому стані, що не всі кораблі зможуть доїхати до Одеси, хіба на буксирі. З цим післанці віддалились.

До ночі 27. німці заняли просмик на Алушту біля Шуми, але повз залізницю були примушені відійти аж до самого Сімферополя. Ми вдержали всі свої позиції, а Козмодем'янська група посунулась дещо вперед, опанувавши висоти, з яких було видно море та берегове шосе, що таким робом дісталось під обстріл наших гарматок.

[20] В російському фльотпі була страшна дисципліна і… ненависть матросів до «панів» офіцерів.